Зимове небо сипле не снігом, а тисне важкими похмурими хмарами, наче збирається пролити сльози смутку за тими, кого забрала кривава російсько-українська війна. Війна не зупиняється – у її безжальному палаючому горнилі продовжують обриватися людські життя. З болем у серці та невимовним смутком громада схиляє голови в жалобі за полеглим Захисником України, уродженцем міста Хорола — Силкою Валерієм Володимировичем.

У скорботі та глибокій шані Хорольщина схиляє голови перед світлою пам’яттю свого земляка Юрія Олександровича Чурганова, який посмертно удостоєний державної нагороди – ордена «За мужність» ІІІ ступеня. Відповідно до Указу Президента України від 30 вересня 2025 року №698 «Про відзначення державними нагородами», солдат, стрілець-снайпер механізованого відділення 47-ої окремої механізованої бригади «Маґура» відзначений за особисту відвагу, самовідданість і вірність військовій присязі.

Хорольська громада разом з усією Україною вшанувала пам’ять учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – людей, які стали живим щитом між смертельною радіацією і людством. Цей пам’ятний День щорічно, 14 грудня, відзначається на загальнодержавному рівні – у річницю завершення будівництва саркофагу над зруйнованим унаслідок вибуху четвертим енергоблоком зловіщої електростанції.

Герої! Воїни! Титани! Вони своєю мужністю зупиняють лютого окупанта і захищають кожного з нас! 03 грудня жителі Хорольської громади знову зібралися на площі Тараса Шевченка, щоб провести в останній путь загиблого захисника Олександра Анатолійовича Микитенка.

Герої! Вони гинуть за Україну! Молоді та досвідчені. Амбіційні та запальні! Скромні та мрійливі! Титани, які своєю мужністю зупиняють лютого окупанта і захищають кожного з нас. Хорольську громаду знову сколихнула сумна звістка. У жорстоких боях за Україну, мир та свободу, до останнього борючись за рідну землю, героїчно загинув наш земляк із міста Хорол, Олександр Анатолійович Микитенко (03.12.1987 р.н.).

Опадає осіння тиша, і крізь неї лине скорботний подих чергової тяжкої втрати. У небо здіймаються янголи, несучи на своїх світлих крилах душу Захисника. Хорольщина з болем у серці провела останньою земною дорогою у засвіти нашого земляка з Вишняківського старостату, відданого Воїна, мужнього сина України – Руслана Анатолійовича Юшка.

Опадає осіння тиша, і крізь неї лине скорботний подих чергової тяжкої втрати. У небо здіймаються янголи, несучи на своїх світлих крилах душу Захисника. Хорольщина з болем у серці отримала трагічну звістку: загинув наш земляк з Вишняківського старостату, відданий Воїн, мужній син України – Руслан Анатолійович Юшко. 

З осінніми туманами опускається на землю тиха зажура, і немов приглушує світ чорна скорбота. У  вічність відійшов ще один мужній син України – наш земляк із Вишняківського старостату Войтик Юрій Миколайович. Чесна й добра людина, Воїн світла, пройшов крізь горнило війни, отримав поранення і довгий час боровся за життя, але не вистояв.

Опускається на землю тиха зажура, і немов приглушує світ чорна скорбота, бо відійшов у вічність ще один мужній син України – наш земляк із Вишняківського старостату Войтик Юрій Миколайович. Чесна й добра людина, Воїн світла, пройшов крізь горнило війни, отримав поранення і довгий час боровся за життя, але не вистояв.

У кожної війни є свої хроніки болю, але найтяжчими сторінками стають не зруйновані будівлі чи поділені навпіл міста – найтяжчими є імена. Імена тих, чиє життя обірвала російська агресія. Тих, хто вмів любити, жити, творити, працювати, мріяти. Серед цих золотих імен – Ярий Сергій Олександрович, син своєї землі, доброї родини, чесної праці та світлого серця.