У річницю повномасштабного вторгнення агресора, 24 лютого 2023 року, загинув земляк-військовослужбовець із с.Стайки Староаврамівського старостату – Олександр Вікторович Кафтанов. Не встигла висохнути окроплена слізьми земля на могилі загиблого Героя Дмитра Остапенка, як повернувся на вічний спочинок його бойовий побратим – солдат мотопіхотного батальйону 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців у складі механізованих військ ЗСУ.
Воїн загинув від отриманих поранень під час здійснення противником штурмових дій поблизу населеного пункту Вугледар Волноваського району Донецької області.
Прощальна церемонія відбулась на площі біля пам’ятника Т.Г.Шевченку, після чого траурний кортеж провів домовину із тілом полеглого воїна для захоронення на Алеї Слави у місті Хоролі. Щоб попрощатися з Олександром та провести його в останню земну дорогу в Хорольській громаді зібралось сотні людей. Схиляючи голови перед відважністю, стійкістю та патріотизмом нашого Героя, який віддав своє життя за Україну і за кожного з нас, люди молилися за упокій його вистражданої пеклом війни душі. З жалобною промовою до рідних та жителів громади звернулися голова Лубенської районної ради Тетяна Качаненко, заступник міського голови Валентин Місніченко та начальник відділення рекрутингу та комплектування першого відділення Лубенського РТЦК та СП Анатолій Крутько. Літію за упокій убитого російськими агресорами солдата провели священнослужителі – Благочинний Хорольського і Семенівського церковного округу Полтавської єпархії Православної Церкви України, митрофорний протоієрей, отець Іван Сушінець та ієрей отець Василь Ліпший.
Олександр народився 17 липня 1976 року в місті Полтаві. Там закінчив загальноосвітню середню школу №13 і вступив до Полтавського середнього професійно-технічного училища №3. У 1995 році здобув професійно-технічну освіту за спеціальністю «помічник машиніста тепловоза дизель-поїзда».
У черві 1995 року розпочав свою трудову діяльність, яка в його біографії охопила чимало робітничих професій і напрямків. Перші трудові кроки розпочались по спеціальності на посаді машиніста тепловоза у м.Полтава. Далі у різний період трудився в обласному центрі маляром ІІІ розряду господарсько-експлуатаційної дільниці №6, слюсарем по ремонту котельного обладнання у ТОВ «Полтавагаз збут», охоронником у малому підприємстві «Фенікс», комірником приватної багатопрофільної фірми «Еверест», слюсарем-сантехніком IVрозряду житлово-комунального об’єднання. З 2000 року обрав роботу у поліграфічній сфері та почав працювати на приватному підприємстві «Оліван» на посаді розрізувача паперу. Згодом освоїв ремесло печатника офсетного обладнання у ФОП Чекало І.В. та ФОП Білій В.А., печатника плоского офсетного друку у ВАТ «Полтаваобленерго», оператора копіювальних та розмножувальних машин у науково-виробничому підприємстві «Укрпромторг».
Останні 10 років свого життя Олександр Вікторович мешкав у селі Стайки, куди переїхав на постійне місце проживання разом із мамою Тетяною Миколаївною. У селі Староаврамівці влаштувався робітником ручної роботи виробничого підрозділу «Зоря» ТОВ «АСТАРТА ПРИХОРОЛЛЯ».
Із 15 серпня 2015 року був призваний по мобілізації на військову службу і по 13 жовтня 2016 року приймав участь у бойових діях у зоні АТО. Із патріотичних помислів був вірним народові й захищав населені пункти Донецької та Луганської областей. Із серпня 2018 року по березень 2019 року, а також із травня по листопад 2020 року виконував бойові завдання по захисту Батьківщини за контрактом в зоні АТО у першій танковій роті на посаді командира бронетранспортера БТР, а потім – кулеметника. Після контракної служи працював на Кременчуцькій птахофабриці та зустрів там свою долю – Компанієць Наталію, із якою проживали в цивільному шлюбі. Будували багато планів на майбутнє, хотіли побудувати міцну смію, звити власне родиннее гніздечко. Але всі ці сподівання, на жаль, зруйнував ворог.
З першого дня повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України Олександра в групі оперативного реагування призвано за мобілізацією. Перший рік військової служби був у роті охорони першого відділу Лубенського РТЦК та СП, а з 17 лютого 2023 року солдата відправлено на навчання у м.Біла Церква, а звідти – на передову. Позиції його штурмового взводу обстрілював ворожий російський танк. Олександр взяв на себе високий ризик і підкрався дуже близько до ворожого об’єкту. Він встиг підбити техніку противника і знищити екіпаж, але отримав кулеметне смертоносне поранення. Олександр загинув як Герой, як справжній чоловік, відважне серце не боялося нещадного ворога.
Щиро співчуваємо і розділяємо невимовно пекучу біль втрати рідним полеглого Захисника: мамі – Тетяні Кафтановій, доньці – Катерині Кафтановій та цивільній дружині – Наталії Компанієць. Ми в неокупному боргу перед ратним подвигом Героя, тож світла пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях!
Герої не вмирають! Спочивай з миром, Олександре!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
Фото: Тетяна БУЛІНА
