Знову чорна звістка болем пронизує серця жителів Хорольської громади. Знову осіннє небо жовтня плаче холодними дощами, а рідна земля здригається від невимовного материнського горя. Знову війна безжально обриває молоде життя, залишаючи по собі незагоєну рану, осиротілу родину та вічний біль неосяжної важкої втрати… 21 жовтня 2026 року, під час виконання бойового завдання в Синельниківському районі Дніпропетровської області, загинув наш земляк, уродженець міста Хорола, звитяжний і мужній Захисник України – старший солдат Дмитро Сергійович Гордіюк, 27 квітня 1990 року народження.
Повномасштабна війна щодня залишає на українській землі нові рани й забирає тих, хто ще вчора жив, любив, мріяв і чекав зустрічі з рідними. А для їхніх родин найтяжчим випробуванням часто стає не лише втрата, а й очікування – болісне, виснажливе, сповнене надії та страху. Очікування, у якому між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитва, пам’ять і віра у диво. Саме так жила родина Дужик від 20 червня 2026 року. Довгі дні невідомості завершилися найстрашнішим підтвердженням – результатами ДНК-експертизи. Додому, на вічний спочинок, повернувся Захисник України, Воїн із хоробрим серцем – Євген Олександрович Дужик.
Хорольська громада знову в чорному серпанку скорботи… Трагічна звістка болем увірвалася в наші серця, сповістивши про ще одну непоправну втрату. У боротьбі за Україну загинув наш земляк, уродженець села Радьки Староаврамівського старостинського округу Хорольської міської територіальної громади – Ярослав Володимирович Бова.
Є люди, чиє життя вимірюється не роками, а вчинками. Є Воїни, чий шлях, хоч би яким коротким він був, назавжди стає частиною історії рідної землі. Саме таким був Євгеній Володимирович Тимошенко – молодий сокіл Хорольщини, який віддав своє життя за Україну. У вівторок, 1 вересня 2026 року, хорольське земляцтво схилило голови в глибокій скорботі на площі Кобзаря в середмісті Хорола, прощаючись із нашим земляком, старшим солдатом, командиром екіпажу безпілотних авіаційних комплексів (БАК) взводу БАК роти БАК батальйону безпілотних систем 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького у складі 11-го армійського корпусу ОК «Північ» Сухопутних військ ЗСУ – Євгенієм Тимошенком.
Чергова чорна звістка пекучим болем обізвалася в серцях жителів Хорольської громади. Нещадний та жорстокий час війни забрав ще одне світле життя – передчасно зупинилося серце нашого земляка, мужнього захисника та вірного сина України – Сергія Миколайовича Бадьора.
Чергова чорна звістка пекучим болем обізвалася в серцях жителів Хорольської громади. Нещадний та жорстокий час війни забрав ще одне світле життя – передчасно зупинилося серце нашого земляка, мужнього Захисника та вірного сина України – Сергія Миколайовича Бадьора.
Слово «пам’ять» сьогодні звучить особливо болісно. Воно відлунює у серцях важким дзвоном скорботи, коли Хорольська громада знову схиляє голови перед світлою пам’яттю свого Захисника. До Хорольського краю «на щиті» повернувся ще один Герой – Олександр Геннадійович Чистяков, який до останнього залишався вірним військовій присязі, українському народові та своїй державі.
І знову невимовно важка, непоправна втрата сколихнула Хорольську громаду… Знову в небесну височінь линуть щирі молитви за душу молодого Воїна, життя якого безжально обірвала кривава російсько-українська війна… У запеклому бою за Україну, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі та українському народові, загинув відважний Захисник – солдат, оператор безпілотних літальних апаратів 8-го відділення безпілотних авіаційних комплексів (БАК) 5-го взводу БАК роти БАК 5-го штурмового батальйону 5-ої окремої штурмової Київської бригади ЗСУ Андрій Вікторович ТРЕТЯК.
Війна безжальна. Вона не питає дозволу, не залишає права на помилку і щодня вписує в новітню історію України імена тих, хто став щитом між життям і смертю, між світлом і темрявою. Та найболючіше усвідомлювати, що у цьому кривавому вирі, у страшному горнилі війни ми втрачаємо найкращих – наших кращих синів і доньок, наших Захисників і Захисниць, нашу гордість, наш цвіт нації і наше майбутнє.
Війна щодня залишає глибокі, невиліковні рани в самому серці українського народу. Вона забирає найкращих, цвіт нашої нації, тих, хто став щитом на захисті рідної землі. Та найважче, найстрашніше випробування для люблячих сердець – це бездонне темне провалля невідомості. Це той пекучий вогонь, який роками тримає рідних між крихкою надією та глухим відчаєм, коли кожен телефонний дзвінок змушує стискатися душу.
