Чергова чорна звістка пекучим болем обізвалася в серцях жителів Хорольської громади. Нещадний та жорстокий час війни забрав ще одне світле життя – передчасно зупинилося серце нашого земляка, мужнього захисника та вірного сина України – Сергія Миколайовича Бадьора.
У неділю, 16 серпня 2026 року, хорольці зібралися на площі біля пам’ятника Тарасу Шевченку, аби віддати останню шану мужньому Героєві-земляку.
До присутніх звернулися заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів Валентин Місніченко, т.в.о. начальника цивільно-військового співробітництва першого відділу Лубенського РТЦК та СП Юрій Іщенко. Заупокійну літію на площі Кобзаря та чин поховання на кладовищі в м.Хорол звершив представник духовенства Православної Церкви України – священнослужитель Петро-Павлівського храму м.Хорол та Свято-Вознесенського храму в с.Клепачі, митрофорний протоієрей благочинний – отець Іван Сушінець. Ведучі траурного заходу – представниці відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Оксана Левіна та Ірина Редька – проникливими словами, сповненими глибокого смутку й безмежної шани, провели присутніх життєвим шляхом молодого Захисника України.
Є люди, чия душа гартується змалку – серед співу птахів, шелесту стиглих яблунь, у тихій гармонії з рідною землею. Саме таким був Сергій Миколайович – чоловік глибокої честі, дивовижної внутрішньої сили та незламного патріотизму.
Сергій народився 5 червня 1972 року в Харкові у робітничій родині, де виріс старшим серед трьох дітей, відчуваючи відповідальність за молодших брата та сестру. Проте найсвітліші спогади його дитинства були тісно пов’язані з мальовничими Ковтунами Штомпелівського старостату. Там, під опікою дідуся та бабусі, хлопець всотував народні українські звичаї, навчався шанувати землю та чесну працю. Ще зовсім маленьким він допомагав по господарству, збирав яблука й груші, а за перші зароблені копійки біг до сільського магазину за солодощами. У вільні хвилини разом із дідусем і двоюрідним братом ходив на риболовлю. Ті тихі світанки біля води назавжди закарбувалися в його серці на все життя.
Здобувши у 1988 році шкільну освіту в Харкові, Сергій вступив до Харківського технікуму енергетичного машинобудування, який успішно закінчив у 1991 році за спеціальністю «технік-механік». Далі була чесно виконана армійська строкова служба (1991–1993 рр.). Повернувшись до рідного міста, Сергій зустрів кохання всього свого життя – прекрасну Олену. У 1994 році вони поєднали свої долі, а вже за рік родина відчула найбільше щастя – народився син Костя. Хлопчик став для молодого батька головною надією, втіхою та розрадою.
Більше двох десятиліть Сергій Миколайович присвятив службі в органах внутрішніх справ Харкова. Він стояв на варті правопорядку, захищав інтереси громадян і здобув беззаперечний авторитет серед колег. Його знали як досвідченого фахівця, мудрого наставника та побратима, на якого завжди можна було покластися.
Попри ритм великого мегаполісу, Сергій завжди мріяв про свій затишний куточок на землі – з власним двориком і городом, як у дитинстві в бабусі. У 2013 році ця мрія здійснилася: родина оселилася у місті Зміїв Чугуївського району. Працюючи в охоронній фірмі, увесь вільний час він віддавав облаштуванню рідної домівки та господарству.
Сергій володів загостреним відчуттям справедливості, відрізнявся стриманістю та глибиною. Рідні ласкаво називали його «Одинаком» і «Незалежним» за його любов до тиші, самотності та природи. Риболовля була його віддушиною, місцем відновлення духу, як колись, в дитинстві. Навіть пізніше, серед жорстоких воєнних буднів, поряд із зброєю у його речах завжди знаходилося місце для улюбленої вудочки.
Він був мужнім, відважним воїном і вірним товаришем, який ніколи не панікував і знаходив вихід із найскладніших ситуацій. А його вміння приготувати дивовижно смачну страву «майже з нічого» не раз піднімало дух побратимам у найважчі хвилини. Сергій понад усе цінував чесність, щирість, свій рід і українські традиції.
Коли ворог ступив на нашу землю, Сергій Миколайович не зміг стояти осторонь. 23 березня 2023 року Чугуївським РТЦК та СП він був призваний за загальною мобілізацією. Після військового вишколу під Києвом, він разом із побратимами зводив фортифікаційні споруди, зміцнював оборону столиці. А згодом Сергія Миколайовича направили на один із найпекельніших напрямків фронту – Авдіївський.
Там, у вирі надважких боїв, він дістав тяжкі поранення хребта, зазнав контузій, що призвели до ускладнень на серці. Після півтора року виснажливого лікування та реабілітації у медичних закладах Чернігівщини, воїн знову повернувся до виконання обов’язку – цього разу на Сумський напрямок.
Солдат Сергій Миколайович Бадьор обіймав посаду оператора-сапера інженерно-саперного відділення взводу обладнання пунктів управління інженерної роти.
9 серпня 2026 року близько 10:30 ранку, під час виконання бойового завдання з охорони об’єктів у населеному пункті Вільшана Сумської області, серце мужнього захисника зупинилося... Воно не витримало надлюдських навантажень, болю та бачених страхіть війни, через які йому довелося пройти на різних лініях бойового зіткнення. Сергій втратив свідомість і відійшов у вічність, залишившись вірним Присязі до останнього подиху.
Хорольщина в глибокій скорботі схиляє голови перед світлою пам'яттю свого Захисника та розділяє невимовний біль непоправної втрати. Щирі співчуття висловлюємо: рідній сестрі – Тетяні Григорівні Бондаренко, її чоловікові – Євгену Володимировичу Бондаренку, який сьогодні проходить службу в лавах ЗСУ, племінникам – Олександру і Івану, рідному братові – Віталію Григоровичу Канцідайлу та його сім’ї, дружині – Олені Бадьор, синові – Костянтину, тітці – Антоніні Петрівні Кравченко, двоюрідній сестрі – Ользі Василівні Ляшенко та її сім’ї, двоюрідному брату – Миколі Васильовичу Кравченку, усій численній родині, близьким, кумам, друзям, односельцям, бойовим побратимам і кожному, хто назавжди збереже світлий образ Сергія Миколайовича у своєму серці.
Сергій Бадьор віддав найдорожче – своє життя – за мирне небо над Україною, за майбутнє свого сина, за спокій кожного з нас. Його світлий образ, добрі справи, мужність і патріотизм назавжди закарбовані в історії нашої держави та Хорольського краю!
Герої не вмирають! Вони житимуть доти, доки б’ються наші серця та живе вільна Україна!
Вічна пам’ять і низький уклін Захиснику! Слава Україні! Честь!
Автор і фото: Тетяна КАМЕНИСТА
