Є втрати, перед якими безсилими стають слова. Є людські долі, в яких війна безжально перегортає останню сторінку тоді, коли життя лише починає розквітати. Є імена, які назавжди стають частиною історії нескореної України, бо за ними – не просто подвиг, а найвища ціна свободи, сплачена власним життям. країна тримається на мужності своїх Захисників і Захисниць. Вони стали щитом між рідною землею та ворогом, між нашим сьогоденням і майбутнім наступних поколінь.
Та за кожною звісткою про загибель – невимовний біль родини, осиротілі батьківські серця, нездійснені мрії, обірвані плани й порожнеча, яку не здатен заповнити час. Вищий дивізіон Небесного легіону Хорольщини поповнюють найкращі сини й доньки України – ті, хто до останнього подиху залишався вірним військовій присязі, українському народові та рідній Батьківщині. За період російсько-української війни, від часів АТО/ООС і до повномасштабного вторгнення, Хорольська громада втратила 192 Захисників і одну Захисницю. За кожною цифрою – цілий світ людського життя, за кожним іменем – історія мужності, любові до України та жертовності, яку не виміряти жодними словами.
У четвер, 12 листопада 2026 року, у адміністративному центрі Новоаврамівського старостинського округу відбувся скорботний комеморативний захід – відкриття меморіальної дошки полеглому Захиснику України Богдану Володимировичу Шукліну. Наймолодшому загиблому Воїну Хорольської громади навічно 18...
Відтепер його юний, сповнений світла образ дивитиметься на рідну землю з граніту меморіальної дошки. Ще одне ім’я золотими літерами закарбоване в камені, але найголовніше – у серцях земляків, у пам’яті поколінь, у літописі боротьби українського народу за право бути вільним. Це місце стало особливим символом національної пам’яті та вдячності. Дев’ять імен. Дев’ять людських доль. Дев’ять родин, для яких війна назавжди розділила життя на «до» і «після». Дев’ять історій дитинства, юності, любові, батьківської турботи, родинного затишку й нездійснених мрій. Дев’ять чоловіків, які за покликом серця і совісті стали на захист рідної землі та піднялися до найвищого виміру людської мужності – Небесного легіону.
Поруч із іменами Сергія Олексійовича Сергієнка, Миколи Анатолійовича Левченка, Станіслава Миколайовича Барила, Михайла Леонідовича Мар’ясова, Романа Сергійовича Кратенка, Олександра Івановича Васецького, Анатолія Андрійовича Киби та Олександра Віталійовича Кривчуна відтепер навіки викарбуване ім’я Богдана Володимировича Шукліна. Дев’ять Героїв Новоаврамівського краю – дев’ять незгасних зірок, які світитимуть над рідною землею навіть крізь темряву війни.
До присутніх на жалобному заході звернулися виконуюча повноваження Хорольського міського голови Юлія Бойко та староста Новоаврамівського старостинського округу Олексій Романов. У їхніх словах звучали глибокий біль утрати, щира вдячність за жертовність і мужність полеглих Воїнів, а також непохитне переконання: подвиг Героїв не має терміну давності, а пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну, є священним обов’язком кожного з нас.
Особливо щемкою миттю стала пісенна присвята Вікторії Гавриленко «Там журавлі летіли клином» (музика Зої Журавки-Іванової, слова Олени Білокінь). Її проникливі акорди ніби злилися з тишею скорботного зібрання, торкнулися найглибших струн душі, нагадуючи про тих, хто вже не повернеться додому, але назавжди залишиться у нашій пам’яті.
Ведучі заходу провели присутніх непростими, сповненими світла й болю дорогами долі юного Героя – від тихого родинного затишку, шкільних років і спортивних перемог до суворих військових буднів та бойових рубежів на сході України. Це була розповідь про юнака, який ще вчора будував плани на майбутнє, а завтра вже став частиною великої історії українського спротиву.
Доля юнака, якій судилося стати подвигом… Богдан Володимирович Шуклін народився 22 червня 2007 року в мальовничому селі Попівка Новоаврамівського старостинського округу. Тут, серед широких полтавських ланів, під мирним небом рідної землі минали його дитячі роки. У багатодітній родині, де разом із ним зростали ще троє братів, формувався характер щирого, доброзичливого й працьовитого юнака, якому тільки належало відкрити для себе великий світ. Він був одним із тих хлопців, у чиїх очах живуть мрії, а попереду – ціле життя. Життя, сповнене планів, надій, прагнення досягати вершин і дарувати радість близьким. Та доля розпорядилася інакше. Жорстока війна, розв’язана російським агресором, безжально обірвала його юність, залишивши незагойну рану в серцях найрідніших.
Перші кроки до дорослого життя Богдан зробив в опорному закладі «Новоаврамівський ліцей» Хорольської міської ради. 29 червня 2022 року він отримав свідоцтво про базову середню освіту, а ще через два роки здобув повну загальну середню освіту. Педагоги, однокласники та друзі пам’ятатимуть його як скромного, доброзичливого, енергійного й цілеспрямованого юнака, який умів підтримати товариша, підставити плече у скрутну хвилину та ніколи не залишався байдужим до чужих проблем.
Особливе місце в житті Богдана посідав спорт. Легка атлетика, теніс, футбол, армрестлінг – він захоплювався різними видами спортивної діяльності, випробовував власні сили, загартовував характер і виховував у собі наполегливість. У кожному змаганні прагнув досягати кращих результатів, доводячи передусім самому собі, що справжня перемога починається з віри у власні сили.
Серед його спортивних здобутків – кубок за ІІІ місце, виборений 18 вересня 2021 року під час масштабного спортивного заходу «Хорольський забіг», присвяченого Дню міста та 78-й річниці вигнання нацистських окупантів із території Хорольщини. Сьогодні нагороди, грамоти й медалі юного спортсмена – це не просто свідчення його досягнень, а безцінні реліквії молодого життя, яке мало стільки перспектив і можливостей.
Прагнучи здобути фах і стати корисним своїй родині, громаді та державі, Богдан вступив до Міжрегіонального центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців у місті Хорол. 26 червня 2025 року успішно захистив дипломну кваліфікаційну роботу та здобув професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва категорій А1, А2 і водія автотранспортних засобів категорії С.
Здавалося б, перед ним відкривалася широка дорога мирного життя. Можна було працювати, будувати плани, створювати власне майбутнє, радіти молодості та здійснювати заповітні мрії. Але Богдан обрав шлях, який вимагав значно більшої відповідальності й мужності. У його юному серці вже жила зріла чоловіча гідність, а почуття обов’язку перед Батьківщиною виявилося сильнішим за прагнення особистого спокою.
24 грудня 2025 року Богдан Шуклін був призваний на військову службу за контрактом першим відділом Лубенського РТЦК та СП. Він добровільно підписав контракт із військовою частиною 300-го навчального танкового полку 169-го навчального центру імені князя Ярослава Мудрого, що дислокується в селищі Десна на Чернігівщині. Так розпочалася нова сторінка його короткого, але сповненого високого змісту життя. Військова служба стала для юнака не просто виконанням обов’язку, а свідомим вибором людини, яка розуміла ціну свободи та відповідальність за майбутнє своєї країни.
31 березня 2026 року Богдан здобув сертифікат за кваліфікацією «зовнішній пілот», успішно склавши іспит за програмою фахової підготовки оператора безпілотних авіаційних комплексів мультироторного типу. Спеціалізоване навчання проходив на базі 239-го полігону в Дніпропетровській області.
Він опановував складну військову справу, вдосконалював професійні навички, готувався до виконання бойових завдань. Молодий солдат дорослішав на війні, де кожен день вимагав витримки, рішучості, відповідальності та готовності ризикувати власним життям заради інших. Богдан проходив військову службу на посаді солдата, оператора безпілотних літальних апаратів 1-го відділення безпілотних авіаційних комплексів 1-го взводу безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем 44-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.
03 травня 2026 року його життя трагічно обірвалося. Виконуючи військовий обов’язок на одній із найгарячіших ділянок бойового зіткнення – поблизу н.п. Костянтинівка Краматорського р-ну Донецької області, Богдан загинув унаслідок удару ворожого безпілотного літального апарата-камікадзе літакового типу «МОЛНІЯ». Він залишився вірним військовій присязі, українському народові та Батьківщині до останнього подиху. Його бойовий шлях був коротким, але в ньому вмістилося те, на що іноді не вистачає цілого життя: свідомий вибір, відповідальність, відвага, вірність і жертовна любов до рідної землі.
Вісімнадцять... Вік, коли тільки починають здійснюватися мрії, коли попереду перші великі життєві рішення, нові обрії, можливості й перемоги. Вік, у якому юнаки мають закохуватися, здобувати професію, будувати плани, радіти зустрічам із друзями та повертатися до батьківського дому. А він повернувся до рідного краю на щиті. Його молоде життя стало частиною великої ціни, яку Україна платить за свою незалежність. Він не встиг прожити відведених йому років, але встиг зробити вибір, гідний найвищої людської пошани.
У глибокій скорботі за сином залишилися батьки – Наталія Миколаївна та Володимир Васильович Шукліни, бабуся Тетяна Іванівна Шуклін, троє братів – Павло, Роман і Максим. Для них Богдан назавжди залишиться найдорожчим хлопчиком, сином, онуком і братом. Тим, чиї кроки більше не чутно на подвір’ї, чий голос не озветься з порога, чиє повернення додому вже ніколи не стане реальністю. Жодні слова співчуття не здатні втамувати цей біль. Жоден пам’ятник не поверне найдорожчої людини. Але пам’ять про нього житиме – у родинних світлинах, у спогадах, у кожній згадці, у вдячності земляків і в історії України.
Відкриття меморіальної дошки Богдану Шукліну – це не лише вшанування полеглого Воїна. Це свідчення того, що громада пам’ятає. Що імена її найкращих синів не розчиняться у вирі часу, не стануть безіменними рядками воєнної статистики, не зітруться з пам’яті наступних поколінь. Відтепер дев’ять облич Героїв дивитимуться на рідну Новоаврамівську землю. Дев’ять гранітних портретів нагадуватимуть кожному, хто проходитиме повз, про страшну ціну української свободи. Про те, що за мирні світанки, за можливість говорити рідною мовою, ростити дітей, працювати на своїй землі та будувати майбутнє заплачено життями найкращих.
Нехай меморіальні дошки у Новоаврамівці стануть місцем тихої молитви, щирої вдячності й усвідомлення великої ціни свободи. Нехай кожне викарбуване ім’я промовляє до наступних поколінь про мужність, честь і безмежну любов до Батьківщини. Богдан назавжди залишиться наймолодшим Героєм Хорольської громади. Його вісімнадцять років назавжди вписані в історію нашої незламності. Його юність обірвалася, але подвиг житиме. Він не встиг побачити мирної України, за яку боровся, але саме завдяки таким, як він, вона має майбутнє.
Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю Богдана Шукліна та всіх полеглих Воїнів Новоаврамівського старостинського округу. Вічна шана родинам, які виховали справжніх патріотів і Героїв України. Доземний уклін батькам за синів і доньок, які стали щитом для рідної землі.
Герої не вмирають! Вони залишаються в серці народу, у пам’яті поколінь і в кожному вільному подиху України! Слава Україні! Героям слава!
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
