Повномасштабна війна щодня залишає на українській землі нові рани й забирає тих, хто ще вчора жив, любив, мріяв і чекав зустрічі з рідними. А для їхніх родин найтяжчим випробуванням часто стає не лише втрата, а й очікування – болісне, виснажливе, сповнене надії та страху. Очікування, у якому між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитва, пам’ять і віра у диво. Саме так жила родина Дужик від 20 червня 2026 року. Довгі дні невідомості завершилися найстрашнішим підтвердженням – результатами ДНК-експертизи. Додому, на вічний спочинок, повернувся Захисник України, Воїн із хоробрим серцем – Євген Олександрович Дужик.

У п’ятницю, 11 вересня 2026 року, велелюдна громада Хорольщини провела Героя у засвіти його останньою земною дорогою. Військовий поховальний ритуал та чин поховання відбулися на площі Великого Кобзаря у місті Хоролі та на кладовищі в селі Андріївці. Його чекали живим. Його повернули додому – навіки. Навіть небо цього дня, здавалося, оплакувало Героя, схилившись над землею важкими, похмурими хмарами. Та в ту мить, коли труну Євгена опускали в могилу, крізь хмари раптом пробилося сонячне проміння й лагідно осяяло його портрет, висвітивши на ньому ту саму сонцесяйну усмішку. Наче саме небо востаннє нагадувало: світло його душі назавжди залишиться з нами…

До рідних та присутніх на жалобному заході звернулися виконуюча обов’язки міського голови Юлія Бойко, староста Андріївського старостату Володимир Данилейко та голова первинної ради ветеранів Іван Жолубак. Чин поховання на кладовищі в селі Андріївці звершив представник духовенства – священнослужитель Української Православної Церкви, настоятель Свято-Вознесенського храму в селі Козубівці, митрофорний протоієрей – отець Василь Філіп. Побратими та посестри підрозділу безпілотних систем «Рарог» подолали далеку дорогу, аби вручити матері Євгена бригадне знамено та підтримати рідних у скорботний час.

Ведучі траурного заходу – представниці відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Оксана Левіна та Ірина Редька проникливими словами, пройнятими невимовною тугою та щирою шаною, провели присутніх священними дорогами долі молодого Воїна-оборонця Євгена, чиє життя на самому злеті обірвала ворожа зграя російських окупантів.

Євген народився 30 квітня 1988 року в селі Андріївка. Тут минули його дитинство, шкільні роки, тут формувався його характер, тут було коріння, до якого він завжди повертався думками й серцем. 25 червня 2005 року закінчив Андріївську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Згодом обрав фах, пов’язаний із землею та господарюванням, – у Хорольському агропромисловому коледжі успішно захистив диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Організація і технологія ведення фермерського господарства». А в 2011 році отримав базову вищу освіту у вищому навчальному закладі Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» за напрямом «Технологія харчування», здобувши кваліфікацію інженера-технолога.

Життя вело його різними дорогами. Професійну діяльність Євген розпочав з 2008 року кухарем у Києві – у відомій українській мережі ресторанів та суші-барів швидкого харчування, що спеціалізується на японській та азіатській кухні «ЯпонаХата». Згодом працював у закладах харчування Чорногорії. Та, мабуть, ще тоді ніхто не знав, що найважливішою справою його життя стане не професія, а захист рідної землі від російських окупантів та їх союзників.

Військовий шлях Євгена розпочався з 21 жовтня 2008 року зі строкової служби в місті Чернігові, а потім у Дніпропетровській області на базі військової частини Державної спеціальної служби транспорту. А після початку повномасштабного вторгнення він знову одягнув військову форму.

31 серпня 2022 року був призваний по загальній мобілізації першим відділом Лубенського РТЦК та СП. Після підготовки у 199-му навчальному центрі Десантно-штурмових військ ЗСУ в місті Житомирі він служив командиром відділення у 77-й окремій аеромобільній Наддніпрянській бригаді. З 9 травня 2024 року потрапив у піхоту й служив на посаді номер обслуги вже в складі 13-го окремого стрілецького батальйону «Полтава» Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ. З 26 жовтня 2024 року боронив Батьківщину на посаді стрільця-помічника гранатометника 117-ої окремої важкої механізованої бригади 19 армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ.

Євген ішов туди, де було найважче. Бахмутський напрямок став одним із найскладніших випробувань його воїнського шляху. Кліщіївка, Григорівка, Андріївка… За цими назвами для когось – лише топоніми на карті, а для Євгена – окопи, бойові виходи, побратими, вибухи й щоденна боротьба за кожен метр української землі. Там він отримав множинні осколкові поранення обох нижніх кінцівок. Після лікування у Дніпрі та Києві було коротке повернення додому до рідних. Здавалося б, після пережитого можна було залишитися в тилу. Але Євген повернувся на фронт, бо інакше не міг.

Він розумів: характер війни змінюється, і разом із нею має змінюватися тактика ведення бою. Саме тому опанував новий напрям – безпілотні технології. З 5 листопада 2025 року розпочався новий етап його Воїнського шляху. У званні сержанта Євген став оператором безпілотних літальних апаратів 4-го екіпажу БАК 3-го взводу ударних БАК 5-ї роти ударних БАК 3-го батальйону БАК 427-ї окремої бригади безпілотних систем «Рарог». Він опанував сучасну зброю війни й став частиною нової бойової сили України – Сил безпілотних Систем, що невпинно нищить ворога з українського неба. Його бойова майстерність, точність і холоднокровність відтепер працювали на одну мету – зупинити російського окупанта та наблизити довгоочікуване відновлення справедливого миру. Він допомагав нищити ворога там, де кожен точний удар наближав відновлення справедливого для України відновлення миру.

За плечима Євгена були роки війни, поранення, фронтові дороги, десятки бойових завдань. Серед його нагород – медаль «Ветеран війни». Але найвищою його нагородою стала не відзнака на грудях. Найвищою нагородою є пам’ять людей.

20 червня 2026 року війна безжально обірвала життя молодої людини, яка була на життєвому злеті, у розквіті сил. У Краматорському районі Донецької області ворог завдав шквального удару КАБами по місцях дислокації українських Захисників. Відтоді Євген вважався безвісти зниклим за особливих обставин. Того дня він ще говорив із рідними. Мати Валентина Миколаївна ще чула голос любого сина. Це була остання їхня розмова. Материнське серце відчуло біду раніше, ніж офіційно пролунав найжорстокіший вердикт – її син уже не повернеться живим. Згідно з Постановою слідчого СВ відділення поліції №2 Криворізького РУП ГУНП у Дніпропетровській області, за висновком експерта ДСУ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» тіло загиблого Воїна було ідентифіковано. Відтак жодних шансів на його повернення живим війна не залишила.

Євгенові було лише 38 років… Він загинув, щоб жили інші. Щоб одного світанку українські діти прокинулися і більше не чули звуків сирен і вибухів. Щоб над його рідною Андріївкою та всією Україною сходило сонце у мирному небі. Щоб ми мали право говорити українською, любити і берегти для наступних поколінь своє – українське.

Хорольська громада в жалобі за молодим Воїном, який поліг смертю хоробрих, захищаючи Україну та виборюючи мирне майбутнє. Розділяємо біль втрати та щиро співчуваємо: мамі – Валентині Миколаївні Дужик, татові – Олександру Олексійовичу Дужику, сестрі – Віті Олександрівні Щербині, зятеві – Олександру Миколайовичу Щербині, племінницям – Валерії, Вероніці, Поліні та Ользі, сестрі – Сніжані Олександрівні Беркуті, братові – Олександру Олександровичу Дужику (нині боронить Україну в лавах ЗСУ), невістці – Валерії Анатоліївні Дужик, сестрі – Катерині Олександрівні Дужик, родинам Колядинських, Довбушів, Бондаревських, Гончаренків та Дужик, однокласникам, односельцям, рідним, бойовим побратимам та всім, у чиїх серцях стоголосим ехом відлунює біль цієї непоправної втрати.

Молодий Герой-оборонець віддав Україні найдорожче – життя. Тепер наш обов’язок – віддати йому найдорожче, що можемо: світлу пам’ять. І коли над Андріївкою сходить сонце, нехай воно нагадує: тут народився Воїн, який віддав своє життя за Україну.

Вічна пам'ять славному Захиснику України Євгену! Навічно у величі безсмертного строю українських Героїв. Навічно з честю!

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ