Напередодні третьої річниці повномасштабного російського вторгнення, 23 лютого 2025 року, Президент України Володимир Зеленський зустрівся із захисниками й захисницями та рідними полеглих військових. Нашого земляка-військовослужбовця із села Коломійцеве Озеро Штомпелівського старостату, молодшого лейтенанта Тенгіза Тенгізовича Бердзенішвілі удостоєно найвищого держаного звання – Героя України.
24 лютого 2022 року – той день, який назавжди розколов наше життя на «до» і «після». Наш звичний уклад життя змінився, а постійні стреси, страх, невизначеність і тривога стали нашими незмінно стабільними, нав’язливими і надокучливими супутниками. Кровожерлива путінська армада віроломно вторглася в Україну і посіяла смерть, страждання і розруху. Нам давали три дні, максимум тиждень, але бліцкриг провалився. Українці об’єдналися і дали гідну відсіч, продовжуючи нерівну боротьбу до сьогодні.
18 лютого 2025 року відбулося засідання виконавчого комітету Хорольської міської ради, на якому було розглянуто низку важливих питань, що стосуються соціально-економічного розвитку громади, житлових питань, підтримки військовослужбовців та їхніх родин, містобудування, комунального господарства та захисту прав дітей.
Сучасна російсько-українська війна вражає своїми масштабами і жахливими наслідками. Ми втрачаємо наймужніших і найсміливіших – кращих синів і доньок України, які стали на її захист та кожного з нас. 20 грудня Хорольське земляцтво провело у вічність ще одного нашого земляка-військовослужбовця ЗСУ із Староаврамівського старостату, відважного Воїна – рядового солдата Руслана Анатолійовича Петраша.
Сучасна російсько-українська війна вражає своїми масштабами і жахливими наслідками. Ми втрачаємо наймужніших і найсміливіших – кращих синів і доньок України, які стали на її захист та кожного з нас. З глибоким сумом сповіщаємо про загибель ще одного нашого земляка-військовослужбовця ЗСУ із Староаврамівського старостату, відважного Воїна – рядового солдата Руслана Анатолійовича Петраша.
Бойові медалі й нагороди – це не лише відзначення подвигу за мужність і звитягу, проявлені під час виконання військового обов’язку для захисту України та її народу. Це реліквія, яка залишиться навіки й передаватиметься із покоління в покоління. Це новітня історія, яку вивчатимуть і шануватимуть майбутні покоління. Це біль і сльози рідних, що все життя несуть тягар непоправної втрати і непомірної жертовності. Це метал, просякнутий кров’ю і потом, обпалений і закалений полум’ям страшної російсько-української війни, яка повномасштабно триває вже майже 1000 днів, а в цілому понад 10 років.
Гіркота від втрати, біль, який пронизує, до якого не можна звикнути, якого не можна пробачити… Вкотре нашу громаду заполонив сум за загиблим Героєм, патріотом України. Відданий військовій присязі на вірність українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність, 29 вересня 2024 року поблизу населеного пункту Гірник Покровського району Донецької області загинув Герой-захисник, солдат, стрілець-зенітник зенітного ракетного взводу механізованого батальйону Ковальчук Юрій Миколайович.
Найкращі. Наймогутніші. Найміцніші. Саме такі чоловіки – гідні сини України стають у стрій військових формувань Збройних Сил України та Сил Оборони, аби боронити рідну землю і український народ від ворожих посягань. На жаль, війна продовжує забирати найкращих, хто без роздумів і вагань став на захист Батьківщини. Пекельним болем пронизала серця мешканців Хорольської громади трагічна звістка з фронту.
Найкращі. Наймогутніші. Найміцніші. Саме такі чоловіки – гідні сини України стають у стрій військових формувань Збройних Сил України та Сил Оборони, аби боронити рідну землю і український народ від ворожих посягань. Війна продовжує забирати найкращих, хто без роздумів і вагань став на захист Батьківщини. Пекельним болем пронизала серця мешканців Хорольської громади трагічна звістка з фронту.
Олександр Євгенович Гусаренко як палаюча зірка на темному непроглядному небі людського болю осяював усе своїм життям до останнього моменту і подиху. До останнього рідні й близькі надіялися, що безвісти зниклий Захисник знайдеться і повернеться живим. На жаль, дива не трапилося і через п’ять місяців невідомості, марних надій і сподівань, впізнане за результатами ДНК-експертизи тіло полеглого Воїна захоронили у рідному селі Клепачі.
