У п’ятницю, 20 лютого 2026 року, Хорольщина схилила голови у скорботі й вдячності, вшановуючи пам’ять учасників Революції Гідності – усіх, хто не відступив з Майдану, щоб Україна не залишилася в рабських кайданах без права на вільне і цивілізоване життя. Цей день – про мужність і жертовність, про тих, хто став щитом між темрявою і світлом, про першу перемогу у битві, що триває й нині – за свободу, гідність і незалежність нашої держави.
Війна принесла забагато лиха у родини Хорольців і мільйонів українців. Вона вривається майже в кожну родину, приходить у кожну громаду, залишаючи порожнечу і нестерпний біль. Сипле білим снігом на скроні матерів, які втратою синів і доньок приречені на довічну чорну скорботу. Осиротілими стають діти й уся українська земля, окроплена людською кровʼю.
Війна не просто забирає життя – вона змінює хід часу й сенс людського буття. Війна – це зламані долі, зранені серця, порожні оселі й мертва тиша там, де мали б звучати голоси. Вона вривається майже в кожну родину, приходить у кожну громаду, залишаючи порожнечу і нестерпний біль. Сипле білим снігом на скроні матерів, які втратою синів і доньок приречені на довічну чорну скорботу. Осиротілими стають діти й уся українська земля, окроплена людською кровʼю.
Війна безжально випробовує нас на міцність, загострює відчуття короткочасності людського життя й крихкості миру у світі, який досі не спромігся зупинити російський тероризм. Чорні звістки одна за одною приходять у Хорольську громаду – повертаються додому наші Герої, які тривалий час вважалися безвісти зниклими. Їхні імена стають символами мужності, братерства та самопожертви. Ще один син України, наш земляк – Вакуленко Роман Вікторович, уродженець села Штомпелівка, повернувся додому «на щиті».
Війна безжально випробовує нас на міцність, загострює відчуття короткочасності людського життя й крихкості миру у світі, який досі не спромігся зупинити російський тероризм. Чорні звістки одна за одною приходять у Хорольську громаду – повертаються додому наші Герої, які тривалий час вважалися безвісти зниклими. Їхні імена стають символами мужності, братерства та самопожертви. Ще один син України, наш земляк – Вакуленко Роман Вікторович, уродженець села Штомпелівка, повертається додому «на щиті».
Віками пам’ятатиме Хорольська громада та вся Україна той нестерпний біль від втрат, що все частіше озивається жалобою і молитвами за загиблими Воїнами. Особливо болісну втрату зазнала сім'я та друзі після трагічної загибелі мешканця міста Хорола в статусі внутрішньо переміщеної особи, солдата Євгенія Вікторовича Лук’янченка. Не лише від кулі ворога гинуть наші Захисники, а й від масованих ракетних обстрілів ще на етапі їх підготовки до зіткнення з ворогом на передовій лінії оборони.
Герої! Вони гинуть за Україну. Титани, які своєю мужністю зупиняють лютого окупанта і захищають від ворога кожного з нас! Хорольська громада знову схиляє голови в глибокій жалобі… На вічний спочинок з поля бою повернувся «на щиті» Воїн світла, наш земляк, мешканець с.Новоіванівка Ялосовецького старостинського округу – Алім Павлович Романенко.
Хорольська громада знову схиляє голови в глибокій жалобі… На вічний спочинок повертається додому «на щиті» наш земляк, мешканець с. Новоіванівка Ялосовецького старостинського округу – Алім Павлович Романенко, 03.06.1978 року народження.
Хорольська громада 21 червня знову попрощалася із Героями, які загинули у пеклі страшної за масштабами і наслідками російсько-української війни. Нестерпний потрійний біль для рідних і всієї громади. У чорному літописі борців за незалежність України золотими літерами викарбувано імена ще трьох загиблих Героїв із Хорольського краю: Улянка Сергія Васильовича, Пономаренка Романа Юрійовича та Тихоненка Андрія Валерійовича.
З кожним роком все далі й далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але час не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності та вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів України, долею одягнених у солдатські шинелі.
