Після проходження воїнського шляху на лініях оборони Бахмуту, після важких поранень і лікування, 29 січня 2025 року перестало битися серце сержанта, курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону 199-го навчального центру Збройних Сил України.

Алім Павлович Романенко став на захист Батьківщини з перших днів повномасштабного вторгнення та до останнього подиху залишався вірним військовій присязі, стояв на захисті української державності та українського народу. Його відвага, честь і самопожертва назавжди залишаться в наших серцях. Але Герої не вмирають – вони продовжують жити у нашій пам’яті та вільній Україні, за яку боролися до кінця…

Війна забирає найкращих…

Вона приносить нестерпний біль втрати, який не можна загасити. Так само не можна загасити полум’я живої людської пам’яті, бо вона непідвладна часу. І вічно житимуть наші Герої, бо ми пам’ятатимемо про них, адже для нас вони – Воїни світла.

Низький уклін нашому доблесному Захиснику Аліму Павловичу Романенку! Схиляємо голови в скорботі та розділяємо біль гіркої непоправної втрати з рідними та близькими новітнього Героя. Від імені всієї Хорольськоїгромади приносимо щирі співчуття: матері – Вірі Григорівні, сестрам – Оксані Миколаївні, Людмилі Миколаївні, Тамарі Олександрівні, братам – Павлу Вікторовичу, Андрію Павловичу Романенкам, кумам, друзям, однокласникам, односельцям, бойовим побратимам та всім, хто його знав, любив, поважав і пам’ятатиме довічно.

Після повернення «на щиті» Героя додому, про точні дату, час та місце траурної церемонії прощання буде повідомлено додатково.

Автор: Крістіна СУХОРУК