Герої! Вони гинуть за Україну. Титани, які своєю мужністю зупиняють лютого окупанта і захищають від ворога кожного з нас! Хорольська громада знову схиляє голови в глибокій жалобі… На вічний спочинок з поля бою повернувся «на щиті» Воїн світла, наш земляк, мешканець с.Новоіванівка  Ялосовецького старостинського округу – Алім Павлович Романенко.

У Біблії є слова: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх». Саме так і прийняв смерть наш Герой Алім. 29 січня 2025 року перестало битися серце сержанта, курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону 199-го навчального центру Збройних Сил України.

На площі Т.Г.Шевченка у середмісті Хорола багатолюдне хорольське земляцтво попрощалося з полеглим Героєм. Прощальна промова прозвучала від заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів та старости Ялосовецького старостату Вячеслава Чорненького. Літію за упокій душі новопреставленого солдата Аліма на площі скорботи та чин похорону на цвинтарі в с.Новоіванівка провів настоятель релігійної громади Івано-Богословської української православної церкви, отець Микола Сабат.

Алім Павлович Романенко народився 03 червня 1978 року в селі Новоіванівка у багатодітній сім’ї. У працьовитій родині Романенків виховувалися ще два його брати та три сестри. Після закінчення Новоіваніської школи був призваний на військову строкову службу. Після проходження служби в армії довелося працювати за різними напрямками.

Алім Павлович не цурався ніякої роботи. Свого часу працював на сільськогосподарському підприємстві Семенівського району, а згодом – різноробочим кафе «У Сестер». Як гідний син, здійснював догляд за хворою мамою. Був одруженим, має сина Артема. Мав багато друзів, адже до кожного знаходив підхід, кожного міг розвеселити та створити святковий настрій у товаристві.

З початку повномасштабного вторгнення Алім Павлович Романенко був призваний до лав Збройних Сил України. Відважно воював під містом-фортецею Бахмут, де отримав поранення. У зв’язку з пораненням під час несення військової служби отримав статус «Учасник бойових дій». Після поранення продовжив нести службу в тилових підрозділах ЗСУ в місті Житомирі. Помер 29 січня 2025 року у військовому госпіталі міста Житомира. Війна забирає найкращих…

Вона приносить нестерпний біль втрати, який не можна загасити. Так само не можна загасити полум’я живої людської пам’яті, бо вона непідвладна часу. І вічно житимуть наші Герої, бо ми пам’ятатимемо про них, адже для нас вони – Воїни світла. Низький уклін нашому доблесному Захиснику Аліму Павловичу Романенку!

Наш Герой до останнього подиху залишався вірним військовій присязі. Його відвага, честь і самопожертва назавжди залишаться в наших серцях. Але Герої не вмирають – вони продовжують жити у нашій пам’яті та вільній Україні, за яку боролися до кінця… Схиляємо голови в скорботі та розділяємо біль гіркої непоправної втрати з рідними та близькими новітнього Героя.

Від імені всієї Хорольської громади приносимо щирі співчуття: матері – Вірі Григорівні, сину Артему, сестрам – Оксані Миколаївні, Людмилі Миколаївні, Тамарі Олександрівні, братам – Павлу Вікторовичу, Андрію Павловичу, кумам, друзям, однокласникам, односельцям, бойовим побратимам та всім, хто його знав, любив, поважав і пам’ятатиме довічно. Низький уклін та вічна слава хороброму сину України за подвиг, відданість українському народу, стійкість і мужність!

Його невичерпний патріотизм, відданість справі, непохитний бойовий дух назавжди залишаться яскравим прикладом для майбутніх поколінь. Таким він був, таким він залишиться навіки в нашій пам’яті! Спочивай з миром, український Воїне!

НЕ ЗАБУДЕМО! НЕ ПРОБАЧИМО!

Автор: Крістіна СУХОРУК

Фото: Ірина ГРИГОРАШ