Війна безжальна. Вона не питає дозволу, не залишає права на помилку і щодня вписує в новітню історію України імена тих, хто став щитом між життям і смертю, між світлом і темрявою. Та найболючіше усвідомлювати, що у цьому кривавому вирі, у страшному горнилі війни ми втрачаємо найкращих – наших кращих синів і доньок, наших Захисників і Захисниць, нашу гордість, наш цвіт нації і наше майбутнє.
4 червня, у День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, Хорольська громада схиляє голови у глибокій скорботі. Біль, який неможливо вилікувати, і рана, яка ніколи не затягнеться... З 2014 року і до сьогоднішнього страшного дня жорстока, підла війна забирає найдорожче, що у нас є – наших дітей.
Немов білим журавлиним ключем, що розтинає небесну блакить, повертаються у рідний Хорольський край Захисники – ті, хто віддав найдорожче за свободу Батьківщини. Вони йдуть у вічність тихим кроком безсмертя, але назавжди залишаються у серцях живих. У переддень Великодніх свят, під скорботні звуки церковних передзвонів, Хорольська громада провела в останню путь ще одного з найкращих синів України – Ігоря Івановича Зайця.
Час не лікує біль утрат – він лише вчить жити з раною, що назавжди оселилася в серці. Ще одну родину сколихнула трагічна звістка, ще одна сім’я залишилася з невимовним болем.
Час не лікує біль від втрат, він замикає серце назавжди. Ще одне материнське серце розтерзала трагічна звістка із фронту. 12 грудня 2024 року в логові ворога загинув наш земляк із с.Вишняки – Ярослав Григорович Манженко. Молодший сержант, стрілець-номер обслуги десантно-штурмової бригади загинув унаслідок стрілецького бою, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі на вірність Україні та її народові.
29 серпня – день, коли вся Україна вшановує пам’ять Захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Сумно від того, що білими лебедями в небеса відлітають найкращі – Цвіт Української Нації. Безстрашні, мужні наші Герої, що віддали своє життя за свободу рідної землі. Вони заслуговують, щоб їх пам’ятали.
Третій рік поспіль українські піхотинці отримують вітання з професійним святом в умовах війни. Піхота – найчисленніша сила в армії, яка завжди знаходиться на лінії зіткнення з противником. За час війни українські піхотинці продемонстрували всьому світові, а в першу чергу ворогу, свій високий професіоналізм та вишкіл.
Хорольська громада знову в серпанку чорної скорботи. Один за одним наші земляки-військовослужбовці стають у стрій небесної варти, навічно залишаючи земне життя. Хорольщина вже втратила 32-ох воїнів, які полягли смертю хоробрих у російсько-українській війні за територіальну цілісність, суверенітет та мирне життя свого народу. 27 грудня багатолюдна громада Хорольщини зустрічала тіло вбитого наймолодшого солдата Литовського Владислава Геннадійовича, стоячи навколішках з тихою молитвою, біля підніжжя пам’ятника національному генію Тарасу Шевченку.
У пеклі жахливої російсько-української війни впродовж 8 років Хорольська громада втратила вже 30 земляків-військовослужбовців. Серце крається від болю, бо ми втрачаємо найкращих синів України. Російські окупанти занапастили ще одне молоде життя вірного сина України – Сергія Леонідовича Радька, 08.03.1981 р.н., уродженця села Радьки Староаврамівського старостинського округу Хорольської міської територіальної громади.
26 липня Хорольська громада попрощалася з одним із 14 загиблих земляків, які поклали свої голови в боях з російською навалою. Відважного воїна, інспектора прикордонної служби 3 категорії, головного сержанта Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова, 1-ої прикордонної застави, 4-ої прикордонної комендатури швидкого реагування, 24-го загону прикордонної служби України – Олександра Васильовича Лозу провели останньою земною дорогою за всіма християнськими канонами та з військовими почестями.
