Хорольська громада знову в серпанку чорної скорботи. Один за одним наші земляки-військовослужбовці стають у стрій небесної варти, навічно залишаючи земне життя. Хорольщина вже втратила 32-ох воїнів, які полягли смертю хоробрих у російсько-українській війні за територіальну цілісність, суверенітет та мирне життя свого народу. 27 грудня багатолюдна громада Хорольщини зустрічала тіло вбитого наймолодшого солдата Литовського Владислава Геннадійовича, стоячи навколішках з тихою молитвою, біля підніжжя пам’ятника національному генію Тарасу Шевченку.
Через місяць Владиславу мало б виповнитися лише 20… Але безжалісна війна забирає найкращих, найсміливіших, найвідданіших патріотів, які прийняли на себе найблагороднішу місію – захищати Україну. Старший солдат, гранатометник взводу роти вогневої підтрики 95-ої окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ загинув ще 17 квітня 2022 року. Молодий воїн вважався безвісно відсутнім та станом на 21 грудня встановлено його загибель, що сталася у населеному пункті Сулигівка Ізюмського району Харківської області. Тіло солдата, після ексгумації з братської могили на деокупованій території Харьківщини і довготривалої процедури ідентифікації останків тіла за зразками ДНК, нарешті доставлено додому і по-християнськи віддано землі.
У сповіщенні про смерть, який вручено мамі Ганні Геннадіївні Литовській, командир військової частини охарактеризував десантника з позитивного боку. За час проходження військової служби відмінно виконував функціональні обов’язки, користувався авторитетом серед військових, мав добрий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Намагався підтримувати високий моральний дух у підрозділі, вникав у турботи оточуючих. Мужньо і стійко переносив інтенсивні навантаження під час виконання складних і небезпечних бойових завдань.
Для мами весь час відчайдушних пошуків безвісти зниклого сина затягнувся у цілу вічність. У соціальних мережах з криком про допомогу виснажена невідомістю жінка благала дати будь-яку звістку про сина. Вона навічно втратила дорогого сина, четвертого із 7-ми рідних дітей.
Владислав народився 27 січня 2003 року в селі Біляки Семенівського району. Хлопчина з родиною довгий час проживав у селі Радивонівка Великобагачанського району, потім у 2014 році переїхали у Дніпропетровську область, а в 2016 році повернулися в село Козубівку. У 2018 році знайшли власне сімейне гніздечко в селі Вишняки і тут юнак закінчив 11 класів загальноосвітньої школи. Класний керівник Тетяна Андріївна Тищенко згадує про найкращі людські чесноти і позитивні якості свого учня. У пам’яті однокласників, друзів, вчителів і всіх, хто знав Владислава, у пам’яті закарбувався світлий образ усміхненого, доброзичливого, чемного, щирого, відкритого і добре вихованого юнака. Він завжди був готовий прийти на допомогу і підставите своє плече. З дитинства мріяв стати військовим, десантником і досяг своєї цілі. У Хорольському міжрегіональному центрі професійної перепідготовки і звільнених у запас військовослужбовців здобув спеціальність з автослюсарської справи, а з 04.10.2021 пройшов строкову військову службу. Після демобілізації з лав армії ЗСУ продовжив військову службу за контрактом в омріяних десантно-штурмових військах.
Щирі співчуття мамі загиблого солдата – Гарбуз Ганні Геннадіївні, татові – Гарбузу Геннадію Михайловичу, братам – Віталію, Дмитру, Миколі, сестрам – Тетяні, Наталії, Аллі, друзям та близьким. Нехай упокоється вистраждана душа убитого ворожими рашистами воїна і потрапить до раю. Ті молоді очі, які зазирнули у самісіньке пекло війни, ще зовсім не бачили життя. Так не повинно бути, ніколи не пробачимо!
Тіло Героя захоронено на кладовищі в с.Вишняки за всіма православними канонами і з останнім трикратним військовим салютом на його честь.
Вічна слава і незгасна світла пам’ять Герою!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
