Повномасштабна війна щодня залишає на українській землі нові рани й забирає тих, хто ще вчора жив, любив, мріяв і чекав зустрічі з рідними. А для їхніх родин найтяжчим випробуванням часто стає не лише втрата, а й очікування – болісне, виснажливе, сповнене надії та страху. Очікування, у якому між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитва, пам’ять і віра у диво. Саме так жила родина Дужик від 20 червня 2026 року. Довгі дні невідомості завершилися найстрашнішим підтвердженням – результатами ДНК-експертизи. Додому, на вічний спочинок, повернувся Захисник України, Воїн із хоробрим серцем – Євген Олександрович Дужик.
Дорогою честі та нескореної звитяги повернувся з фронтових рубежів у безсмертя Герой, який загартувався в запеклих боях і став не просто Воїном, а легендою. Молодший сержант, старший стрілець-оператор 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону 3 окремої штурмової бригади ЗСУ – Андрія Олександровича Папія став у стрій небесного Легіону і став взірцем Воїнської честі не лише для бойового братерства, а й для нащадків.
З глибокою повагою та гордістю за ратний бойовий подвиг нашого земляка Владислава Івановича Грищенка повідомляємо про те, що Герой-захисник удостоєний високої державної нагороди. Наказом Міністерства оборони України від 08.10.2024 року №1696 Владислава Івановича Грищенка, старшого сержанта 12-ої бригади оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького (12 БрОП, в/ч 3057) у складі військового формування Національної гвардії України Східного оперативно-територіального об'єднання, нагороджено відомчою заохочувальною відзнакою Міністерства оборони України «Хрест пошани».
Указом Президента України від 13.03.2025 №160 нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня нашого земляка – солдата Ігоря Сергійовича Кірія. Стрілець-снайпер 3 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 5 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади удостоєний високої державної нагороди за виняткову мужність і самопожертву, проявлену в боях на Курщині у ході великої визвольної війни.
Морські піхотинці – це воїни, які ніколи не відступають та щодня доводять, що українська армія – це сила, міць і непохитна воля. На жаль, навіть найсміливіших і найхоробріших Воїнів настигає несправедлива смерть, бо окупантів ніщо не зупиняє на шляху до виконання злочинних кремлівських наказів. Ворог свідомо прийшов вбивать, спопелять, руйнувать і знищувати все українське.
Війна не жаліє нікого, хто опиняється під прицільним ворожим вогнем. У російсько-українській війні країна-агресор позбувається непотрібного баласту, а Україна втрачає найкращих. Затамувавши подих у безкінечному потоку втрат, ми всі з великими надіями та вірою в дива чекали з початку нового 2025 року новин про припинення кровопролиття, про врегулювання збройного конфлікту шляхом притягнення до відповідальності й найвищої міри покарання рф за масові вбивства мирних українців і військових.
Ми продовжуємо втрачати наших людей, які гинуть від масованих ракетних атак у мирних населених пунктах і в боях на фронті. Хорольська громада з глибоким сумом повідомляє про важку втрату. У бою за незалежність та свободу України загинув наш земляк, справжній патріот і Герой, солдат, стрілець-снайпер окремої десантно-штурмової бригади Збройних Сил України – Кірій Ігор Сергійович.
У рамках навчальної програми «U-LEAD з Європою» «Кроки для спеціалістів. Управління охороною здоров’я в громаді» представники первинної та спеціалізованої ланок медицини Хорольської громади переймали та ділилися досвідом з колегами, які прибули з робочим візитом 11 липня 2024 року.
Битва за незалежність і територіальну цілісність України не вщухає і набирає ще більш страшних обертів, ще з більшими трагічними наслідками і людськими втратами. У суботу, 4 листопада, над площею національного генія і пророка Тараса Шевченка у м.Хорол нависли свинцеві важкі хмари. І небо, і багатолюдна громада з сумом проводжали у засвіти полеглих Героїв – хорольця Романа Володимировича Левченка та бахмутчанина Сергія Анатолійовича Сидоренка.
Битва за незалежність і територіальну цілісність України не вщухає і набирає ще більш страшних обертів, ще з більшими трагічними наслідками і людськими втратами. Хорольська громада зустрічає «на щиті» з поля бою захисника міста-фортеці Бахмуту – молодшого сержанта, начальника польової лазні взводу матеріального забезпечення танкового батальйону (в/ч А0989) 56-ої окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Збройних Сил України – Сергія Анатолійовича Сидоренка.
