Війна не жаліє нікого, хто опиняється під прицільним ворожим вогнем. У російсько-українській війні країна-агресор позбувається непотрібного баласту, а Україна втрачає найкращих. Затамувавши подих у безкінечному потоку втрат, ми всі з великими надіями та вірою в дива чекали з початку нового 2025 року новин про припинення кровопролиття, про врегулювання збройного конфлікту шляхом притягнення до відповідальності й найвищої міри покарання рф за масові вбивства мирних українців і військових.
Ми продовжуємо втрачати наших людей, які гинуть від масованих ракетних атак у мирних населених пунктах і в боях на фронті. Хорольська громада з глибоким сумом повідомляє про важку втрату. У бою за незалежність та свободу України загинув наш земляк, справжній патріот і Герой, солдат, стрілець-снайпер окремої десантно-штурмової бригади Збройних Сил України – Кірій Ігор Сергійович.
15 січня людна громада попрощалася з молодим Захисником у середмісті Хорола на скорботній площі Великого Кобзаря. Прощальна промова прозвучала від представників місцевої влади – заступника міського голови Валентина Місніченка та старости Вишняківського старостинського округу Анатолія Вовка. Заупокійну літію та чин похорону на Вишняківському кладовищі провів представник духовенства Кременчуцької єпархії УПЦ, митрофорний протоієрей – отець Іван Бровко.
Ігор Сергійович народився 2 квітня 1999 року в селі Вишняки Хорольської громади, виховувався у багатодітній родині. Сімʼя, де батьки зростили шестеро дітей, була для Ігоря міцною опорою, найвищою цінністю, де він завжди відчував себе потрібним, прийнятим і важливим. Ігор був найменшим сином після старшого брата та чотирьох сестер.
У 2016 році закінчив 11 класів Вишняківської загальноосвітньої школи. У 2017 році отримав спеціальність «Слюсар з ремонту та водій автотранспортних засобів» у Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м.Хорол. Мав хист не тільки до техніки, а й до столярної справи з обробки деревини. Своїй дитині молодий тато власноруч змайстрував дерев’яну колиску. Він був турботливим і люблячим чоловіком, татом, братом, добрим сусідом, готовим всім прийти на допомогу. Деякий час працював у ремонтно-будівельній компанії «Альбатрос».
З дитинства вирізнявся сміливістю, добротою, шаною до батьків, братів, сестер та любов’ю до рідної землі. Був життєрадісним, відкритим і привітним до людей, Після завершення навчання він прийняв вирішальне чоловіче рішення – захищати родину і весь український народ. Після призову на військову службу по мобілізації 22.10.2024 проходив військово-тактичну підготовку в 169-му навчальному центрі імені князя Ярослава Мудрого на Чернігівщині, що відомий як навчальний центр «Десна». Під наглядом інструкторів на навчаннях зі злагодження відділень та стрільб молодий снайпер набув важливого досвіду у Франції. За розподілом командування потрапив у підрозділ ДШВ та направлений на виконання спецзавдання з оборони України та відновлення справедливого миру.
На передовій Ігор був не просто Воїном, а справжнім прикладом сталевого духу, мужності та відваги, взірцем чоловічої сили та витривалості. Його влучність, рішучість та незламність вселяли впевненість у побратимів. На жаль, 4 січня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Курщині, молоде життя Героя обірвалося. «Я дуже люблю свою родину і готовий за неї померти». Це були останні слова Воїна в телефонній розмові з сестрою перед виходом на бойове завдання.
Світла пам’ять про хороброго Воїна Ігоря Кірія назавжди залишиться в наших серцях. Він віддав найдорожче – своє життя заради майбутнього наступних поколінь у мирній і квітучій України. Тепер його тіло покоїться з миром і за християнськими звичаями віддане землі у рідному селі, поруч з новітніми Героями-земляками – Андрієм Деребченком, Владиславом Литовським, Олександром Марченком, Сергієм Козіним, Володимиром Туром та Ярославом Манженком. Семеро ангелів, мужніх Воїнів з Вишяківського старостинського округу, тепер навічно разом спочивають на землі, за яку звитяжно боролися і не зрікалися ніколи.
Висловлюємо глибокі щирі співчуття родині: дружині – Яні Олександрівні, доньці – Поліні (2021 р.н.), сестрам – Надії, Світлані, Людмилі та Наталії, друзям, односельцям та бойовому братерству.
Ми схиляємо голови у скорботі за нашим Героєм та молимося за упокій його душі, що пройшла сім кіл пекла страшної війни. Уклінна вдячність молодому десантнику за захист та навіки слава Герою України!
Слава Україні та всім її вічно живим у нашій памʼяті Героям!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
Фото: Крістіна СУХОРУК та Ірина ГРИГОРАШ
