Указом Президента України від 13.03.2025 №160 нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня нашого земляка – солдата Ігоря Сергійовича Кірія. Стрілець-снайпер 3 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 5 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади удостоєний високої державної нагороди за виняткову мужність і самопожертву, проявлену в боях на Курщині у ході великої визвольної війни.
У понеділок, 2 червня, в адміністративному приміщенні Хорольської міської ради відбулася урочиста церемонія вручення нагрудного знаку з посвідченням, на превеликий жаль, посмертно. Представники міської влади: секретар міської ради Юлія Бойко, староста Вишняківського старостату Анатолій Вовк та начальник відділення рекрутингу та комплектування першого відділу Лубенського РТЦК та СП, майор Сергій Мащенко вручили орден донечці Поліні та рідній сестрі полеглого Героя – Надії Сергіївні Кірій.
Ігор Сергійович народився 2 квітня 1999 року в селі Вишняки Хорольської громади, виховувався у багатодітній родині. Сімʼя, де батьки зростили шестеро дітей, була для Ігоря міцною опорою, найвищою цінністю, де він завжди відчував себе потрібним, прийнятим і важливим. Ігор був найменшим сином після старшого брата та чотирьох сестер.
У 2016 році закінчив 11 класів Вишняківської загальноосвітньої школи. У 2017 році отримав спеціальність «Слюсар з ремонту та водій автотранспортних засобів» у Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м.Хорол. Деякий час працював у ремонтно-будівельній компанії «Альбатрос».
Мав хист не тільки до техніки, а й до столярної справи з обробки деревини. Своїй донечці Полінці (2021 р.н.) молодий тато власноруч змайстрував дерев’яну колиску. А друга дитину, яку чекає вагітна кохана дружина Яна, вже ніколи не побачить свого татка. Лише на портреті в червоному береті Ігор Сергійович нагадуватиме своїм рідним про свою відданість і любов до них.
Він був турботливим і люблячим чоловіком, татом, братом для чотирьох сестер – Надії, Світлані, Людмилі та Наталії, добрим сусідом, готовим всім прийти на допомогу.
З дитинства вирізнявся сміливістю, добротою, шаною до батьків, братів, сестер та любов’ю до рідної землі. Був життєрадісним, відкритим і привітним до людей, Після завершення навчання він прийняв вирішальне чоловіче рішення – захищати родину і весь український народ. Після призову на військову службу по мобілізації 22.10.2024 проходив військово-тактичну підготовку в 169-му навчальному центрі імені князя Ярослава Мудрого на Чернігівщині, що відомий як навчальний центр «Десна». Під наглядом інструкторів на навчаннях зі злагодження відділень та стрільб молодий снайпер набув важливого досвіду у Франції. За розподілом командування потрапив у підрозділ ДШВ та направлений на виконання спецзавдання з оборони України та відновлення справедливого миру.
На передовій Ігор був не просто Воїном, а справжнім прикладом сталевого духу, мужності та відваги, взірцем чоловічої сили та витривалості. Його влучність, рішучість та незламність вселяли впевненість у побратимів. На жаль, 4 січня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Курщині, молоде життя Героя обірвалося. «Я дуже люблю свою родину і готовий за неї померти». Це були останні слова Воїна в телефонній розмові з сестрою перед виходом на бойове завдання.
Посмертна нагорода – це визнання незламної сили духу, відданості Україні та неосяжної жертовності, яку не виміряти жодними словами. Світла пам’ять про хороброго Воїна Ігоря Кірія назавжди залишиться в наших серцях. Він віддав найдорожче – своє життя заради майбутнього наступних поколінь у мирній і квітучій України.
Молодий солдат-десантник за 25 коротких років свого життя залишив світлий слід, зробив неможливе – віддав найдорожче заради нас у боротьбі з кровожерливою армією рф. Його життєвий і бойовий шлях – це приклад мужності, самопожертви, гідності та честі. Нагорода, яка стане безцінною реліквією для родини Кірій, є нагадуванням усім нам про те, що свобода і відносно мирне життя в тилу пишеться кров’ю таких людей, як Герой Ігор. Кожна така нагорода, мов камінь у стінах міцної фортеці пам’яті, з яких зводиться національна гордість.
Пам’ятаємо з шаною. Не забуваємо і не забудемо допоки ми живі.
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
