Морські піхотинці – це воїни, які ніколи не відступають та щодня доводять, що українська армія – це сила, міць і непохитна воля. На жаль, навіть найсміливіших і найхоробріших Воїнів настигає несправедлива смерть, бо окупантів ніщо не зупиняє на шляху до виконання злочинних кремлівських наказів. Ворог свідомо прийшов вбивать, спопелять, руйнувать і знищувати все українське.

У середу, 7 травня 2025 року, Хорольська громада попрощалася із  земляком-військовослужбовцем Збройних Сил України – майором, старшим оперативним черговим відділення бойового управління командного пункту штабу 37-ої окремої бригади морської піхоти, Олександром Петровичем Бовою. На жаль, Герой не дочекався перемоги, а гасло його бригади «На хвилі перемоги» звучатиме вустами його побратимів, які продовжать боротьбу з російським агресором. Молодий офіцер отримав вогнепальне поранення, яке виявилося несумісним з життям. Траурна церемонія прощання та чин поховання відбулися в його рідному селі Бутівці. З жалобними промовами і проникливими словами співчуття до рідних та всіх присутніх на місцевому кладовищі звернулися: секретар міської ради Юлія Бойко, староста Староаврамівського старостату Анатолій Шило, вчителька Староаврамівської школи Тетяна Литвиненко та командир 1-го батальйону 37 окремої бригади морської піхоти, майор Томаш Польський. Заупокійну літію провів представник Полтавської єпархії Православної Церкви України, священнослужитель Петро-Павлівського храму в м.Хорол та Свято-Вознесенського храму в с.Клепачі, митрофорний протоієрей благочинний – отець Іван Сушінець.

Олександр Петрович Бова народився 17.11.1994 у серці Полтавщини – в селі Бутівці Староаврамівського старостинського округу Хорольської громади, де з дитинства вбирав у себе любов до рідного краю, працелюбність, чесність і гідність. Саме ці риси стали фундаментом його життєвого вибору — стати на захист України в найтяжчі для неї часи. Батьки виховали двох синів, вірних Захисників України – Олександра і Євгена, які пліч-о-пліч боронили Батьківщину від російської навали в складі двох бригад морських піхотинців. Брат полеглого Захисника – легендарний воїн, полковник ЗСУ, командир 38-ої окремої бригади морської піхоти, який 10 березня 2023 року був відзначений найвищою державною нагородою – званням Герой України з орденом «Золота зірка» за оборону Маріуполя та утримання позицій української армії під час відбиття російського наступу. Для старшого брата, який пройшов пекло війни і на собі відчув всі її жахливі наслідки, втрата рідної людини стала найстрашнішою моральною тортурою. 

Військову справу Олександр обрав з дитинства, тож після закінчення 9 класів місцевої сільської школи вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. У 2016 році закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Це єдиний в Україні вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку офіцерів для Державної прикордонної служби України. Молодий офіцер охороняв державні кордони на різних контрольно-пропускних пунктах, зокрема, в Придністров’ї. 

У 2019 році Олександр пов’язав свою долю з коханою дружиною Вікторією. У 2021 році молоду подружню пару ощасливило народження сина Данила.

З 2024 року Олександр Петрович звільнився з лав прикордонної служби та на прикладі старшого брата доєднався до злагодженої бойової команди морських піхотинців, які стояли на обороні села Велика Новосілка Волноваського району Донецької області. Службу в лавах морської піхоти Збройних Сил України Олександр на посаді начальника штабу – першого заступника командира батальйону, а згодом – старшого оперативного чергового відділення бойового управління командного пункту проходив із гідністю, мужністю та глибокою вірою в перемогу. Він був Воїном, якого поважали побратими, любили рідні й цінували командири. Його хоробрість, витримка та відданість стали прикладом для всіх, хто мав честь служити поруч. Під час проходження військової служби був відзначений вищим командуванням нагородами та подяками, відомчими заохочувальними відзнаками за вірність присязі, високі результати у бойовій підготовці та зразкове виконання обов’язків.

Розділяємо біль непоправної втрати та висловлюємо щирі співчуття: мамі – Таїсії Володимирівні Бові, татові – Петру Васильовичу Бові, сину – Данилу, дружині – Вікторії Анатоліївні Бові, брату – Євгену Петровичу Бові, невістці – Тетяні Віталіївні Бові, племіннику – Артему, бабусі – Покас Марії Трохимівні, рідним, близьким, товаришам, бойовому братерству та всім, кому загибель Героя Олександра стала глибоким емоційним потрясінням та особистою трагедією.

Братерство морських піхотинців гідно попрощалося зі своїм бойовим побратимом Олександром, пронизавши простір багатократним гучним салютом на його честь. Герой передчасно пішов у засвіти, але назавжди залишився з честю і в строю найкращих і найсильніших Воїнів. Йому назавжди тільки 30…

Смерть молодого Воїна – це болюча втрата не лише для рідних та близьких, а й для всієї України. Вічна пам'ять і слава Герою-захиснику Олександру!

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ