Хорольська громада в подвійному траурі й жалобі. Пекучий біль і гіркий смуток чорним крилом вкотре торкнувся нашого краю. У четвер, 06 березня 2025 року, великою родиною хорольці попрощалися з двома Героями-захисниками – Романом Миколайовичем Чигрином та Леонідом Миколайовичем Дешевим, які одночасно з різних фронтових напрямків повернулися «на щиті» на малу Батьківщину.
Останній день зими, 28 лютого 2025 року, приніс невтішну звістку з Курщини, де поліг смертю хоробрих ще один Воїн-визволитель з Хорольського краю – Роман Миколайович Чигрин. Серце крається і розривається від болю, який розтинає усе живе від усвідомлення несправедливого знецінення людського життя.
Все більше свіжих могил з’являється на цвинтарях по всіх куточках України. Все більше державних прапорів майорить над тілами Героїв, що повернулися з поля бою «на щиті». Чорна звістка про загибель Воїна-земляка знову увірвалася у Хорольську громаду. Сповіщення про смерть Героя розірвало на шматки серця рідних і всіх, хто його знав особисто, як добродушну людину з великим золотим і хоробрим серцем.
Українському військовому Олегу Олександровича Козловському присвоєно високу державну відзнаку – орден «За мужність» ІІІ ступеня, на жаль, посмертно. Президент України підписав відповідний указ, відзначивши його особисту відвагу, самопожертву та значний внесок у захист суверенітету й територіальної цілісності України. Олег Козловський проявив себе як справжній Герой у найскладніших умовах сучасної війни.
Днями Хорольська громада отримала чорну звістку з військової частини про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
Хорольська громада з важким болем і невимовною тугою повідомляє про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
Російський агресор приніс українському народові стаждання й нелюдські випробування, що досі не знав цивілізований світ і донині не усвідомив ціну непоправних неосяжних втрат. Стоголосим ехом людського болю, страхів, страждань, розпачу і мук доносяться із фрону трагічні звістки про втрату наших Героїв-захисників. Більше двох довгих років, з 30 травня 2022 року, невідомою була доля лікаря-травматолога з Хорольщини Сергія Івановича Тараненка.
26 квітня 2024 року Хорольська громада відзначила 38-мі роковини Чорнобильської трагедії – найбільшої радіаційної аварії в історії людства. У цей день ми говоримо не тільки про саму аварію на ЧАЕС, а й про те, що це може статися знову. У цей день ми вшановуємо пам’ять усіх людей, хто загинув чи постраждав від цієї страшної техногенної катастрофи планетарного масштабу, а також шанують ліквідаторів наслідків аварії.
В Україні щороку, 14 грудня, відповідно до Указу Президента України, починаючи з 2006 року, вшановують тих, хто ціною героїчних зусиль, а часто – власного життя і здоров’я, зумів зупинити «ядерного монстра». Ця дата обрана не випадково, адже саме в цей день відбулася здача в експлуатацію об’єкта «Укриття» – захисного саркофагу, який забезпечив зберігання радіоактивних відходів на аварійному четвертому реакторі Чорнобильської АЕС. Так було поставлено умовну крапку в боротьбі з чорнобильським лихом.
Любити життя таким, як воно є, і цінувати кожну його мить дано не кожному. В умовах непростого сьогодення, коли військові й цивільне населення втрачають здоров’я, отримують каліцтва, цінність життя набуває особливого значення. Ми всі переосмислили життєві цінності й почали правильно визначати життєві пріорітети під загрозою постійної небезпеки. Для людей з інвалідністю виникла ще більша потреба в живому спілкуванні, увазі, повноцінному та активному житті в сучасному суспільстві.