Четверта осінь приходить на Хорольщину і омивається не дощами, а сльозами гірких втрат. Довгою й тернистою дорогою повертаються додому «на щиті» найкращі сини України. Вони віддають найдорожче – власне життя у жорстокому протистоянні з підступною рашистською ордою. Хорольська земля знову схиляє голову в скорботі. Її син, вірний Воїн і Захисник – Станіслав Федосійович Новеселецький загинув 9 вересня 2025 року, захищаючи рідну країну від ворога на Харківщині.
Четверта осінь приходить на Хорольщину і омивається не дощами, а сльозами гірких втрат. Довгою й тернистою дорогою повертаються додому «на щиті» найкращі сини України. Вони віддають найдорожче – власне життя у жорстокому протистоянні з підступною рашистською ордою. Хорольська земля знову схиляє голову в скорботі. Її син, вірний Воїн і Захисник – Станіслав Федосійович Новоселецький загинув 9 вересня 2025 року, захищаючи рідну країну від ворога на Харківщині.
Серпень в Україні завжди був місяцем жнив – коли достигле колосся вклоняється стиглим золотом, коли руки хліборобів збирають врожай, що годуватиме людей увесь рік. Це час вдячності землі та гордості за працю. Та нинішні серпневі й вересневі дні продовжують нести інший, кривавий врожай.
У п’ятницю, 29 серпня 2025 року, в самому серці села Вишняки відбулася урочиста й водночас жалобна подія – відкриття меморіальних дошок на честь мужніх земляків, які віддали своє життя за свободу і незалежність України. Цей день невипадково співпав із Днем пам’яті загиблих Захисників України, коли вся країна схиляє голови у шані перед своїми Героями.
У переддень Дня Державного Прапора України, 22 серпня 2025 року, хорольське земляцтво з представниками місцевої влади зібралися разом перед приміщенням міської ради, аби віддати шану одному з найвеличніших символів нашої державності – Державному Прапору. День Прапора – це свято єдності, бо де б ми не були – вдома чи за тисячі кілометрів від рідної домівки – серце українця завжди б’ється у такт із нашим синьо-жовтим стягом. Він єднає покоління, гуртує навколо ідеї вільної, сильної, європейської України.
Віками пам’ятатиме Хорольська громада та вся Україна той нестерпний біль від втрат, що все частіше озивається жалобою і молитвами за загиблими Воїнами. Особливо болісну втрату зазнала сім'я та друзі після трагічної загибелі мешканця міста Хорола в статусі внутрішньо переміщеної особи, солдата Євгенія Вікторовича Лук’янченка. Не лише від кулі ворога гинуть наші Захисники, а й від масованих ракетних обстрілів ще на етапі їх підготовки до зіткнення з ворогом на передовій лінії оборони.
Все частіше у натовпі зустрічаються згорьовані від втрат обличчя, все більше чорних хусток і спустошених від сліз очей. Сучасна війна вже давно вийшла за межі окопів і стрілецької зброї. Вона стала високотехнологічною, багатовимірною і неймовірно руйнівною – не лише фізично, а й психологічно, економічно, культурно. У новітній війні гинуть не лише тіла – змінюються люди, суспільства, нації. Війна призводить не лише до масових вбивств, а й до морального вигорання.
У п’ятницю, 20 червня 2025 року, в самому серці села Новоаврамівка відбулася урочиста й водночас зворушлива подія – відкриття меморіальних дошок на честь мужніх земляків, які віддали своє життя за свободу і незалежність України. У знак глибокої вдячності, пошани та всенародної любові, на шести чорних гранітних дошках викарбувані портрети та імена славетних новітніх Героїв з Новоаврамівського старостату: Сергієнка Сергія Олексійовича, Левченка Миколи Анатолійовича, Барила Станіслава Миколайовича, Мар’ясова Михайла Леонідовича, Кратенка Романа Сергійовича та Васецького Олександра Івановича.
Коли йдуть у вічність такі люди, як Федір Федорович Галай, утворюється порожнеча і світ стає меншим, сірим і спустошеним. Для рідних і близьких світ стає тьмяним і порожнім, бо війна жорстоко вбиває і забирає безповоротно. Напередодні найбільшого православного свята Великодня, 19 квітня 2025 року, хорольське земляцтво провело в засвіти зі всіма почестями Героя, відданого сина і Захисника України – Федора Федоровича Галая.
Біль від втрат Героїв – це біль, який пронизує не лише родини, де вже ніколи не дочекаються з війни сина, чоловіка, брата, а й усе суспільство. Кожен наш Захисник – це цілий всесвіт: з мріями, з любов’ю, з добром, яке він ніс у світ. Таким був наш земляк, Герой-захисник Володимир Олександрович Качаненко, якого вбила кровожерлива путінська армада.
