Січень стискає землю крижаними обіймами, а крізь серця лине тихий, скорботний подих чергової непоправної трагедії. Україна втратила ще одного свого вірного Сина, а рідна земля – Героя, ім’я якого навіки вписане золотими літерами в історію боротьби великого і незламного українського народу за свободу, гідне життя і мирне небо.
Хорольська громада разом з усією Україною вшанувала пам’ять учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – людей, які стали живим щитом між смертельною радіацією і людством. Цей пам’ятний День щорічно, 14 грудня, відзначається на загальнодержавному рівні – у річницю завершення будівництва саркофагу над зруйнованим унаслідок вибуху четвертим енергоблоком зловіщої електростанції.
Хорольська міська територіальна громада разом із усією Україною вшановує пам’ять учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Цей пам’ятний день відзначається щорічно 14 грудня на загальнодержавному рівні принагідно до завершення спорудження захисного саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС. День вшанування ліквідаторів встановлений Указом Президента України від 10 листопада 2006 року.
З осінніми туманами опускається на землю тиха зажура, і немов приглушує світ чорна скорбота. У вічність відійшов ще один мужній син України – наш земляк із Вишняківського старостату Войтик Юрій Миколайович. Чесна й добра людина, Воїн світла, пройшов крізь горнило війни, отримав поранення і довгий час боровся за життя, але не вистояв.
Опадає листва з дерев, і в зажурі важчає небо. Одне за одним прилітають із фронту сповіщення про смерть, що розривають душу кожного українця. Хорольську громаду знову сколихнула трагічна звістка – у боях за Україну загинув наш земляк, Кривчун Олександр Віталійович, уродженець села Мала Попівка Новоаврамівського старостату.
Четверта осінь приходить на Хорольщину і омивається не дощами, а сльозами гірких втрат. Довгою й тернистою дорогою повертаються додому «на щиті» найкращі сини України. Вони віддають найдорожче – власне життя у жорстокому протистоянні з підступною рашистською ордою. Хорольська земля знову схиляє голову в скорботі. Її син, вірний Воїн і Захисник – Станіслав Федосійович Новеселецький загинув 9 вересня 2025 року, захищаючи рідну країну від ворога на Харківщині.
Четверта осінь приходить на Хорольщину і омивається не дощами, а сльозами гірких втрат. Довгою й тернистою дорогою повертаються додому «на щиті» найкращі сини України. Вони віддають найдорожче – власне життя у жорстокому протистоянні з підступною рашистською ордою. Хорольська земля знову схиляє голову в скорботі. Її син, вірний Воїн і Захисник – Станіслав Федосійович Новоселецький загинув 9 вересня 2025 року, захищаючи рідну країну від ворога на Харківщині.
Серпень в Україні завжди був місяцем жнив – коли достигле колосся вклоняється стиглим золотом, коли руки хліборобів збирають врожай, що годуватиме людей увесь рік. Це час вдячності землі та гордості за працю. Та нинішні серпневі й вересневі дні продовжують нести інший, кривавий врожай.
У п’ятницю, 29 серпня 2025 року, в самому серці села Вишняки відбулася урочиста й водночас жалобна подія – відкриття меморіальних дошок на честь мужніх земляків, які віддали своє життя за свободу і незалежність України. Цей день невипадково співпав із Днем пам’яті загиблих Захисників України, коли вся країна схиляє голови у шані перед своїми Героями.
У переддень Дня Державного Прапора України, 22 серпня 2025 року, хорольське земляцтво з представниками місцевої влади зібралися разом перед приміщенням міської ради, аби віддати шану одному з найвеличніших символів нашої державності – Державному Прапору. День Прапора – це свято єдності, бо де б ми не були – вдома чи за тисячі кілометрів від рідної домівки – серце українця завжди б’ється у такт із нашим синьо-жовтим стягом. Він єднає покоління, гуртує навколо ідеї вільної, сильної, європейської України.
