Війна щодня залишає глибокі, невиліковні рани в самому серці українського народу. Вона забирає найкращих, цвіт нашої нації, тих, хто став щитом на захисті рідної землі. Та найважче, найстрашніше випробування для люблячих сердець – це бездонне темне провалля невідомості. Це той пекучий вогонь, який роками тримає рідних між крихкою надією та глухим відчаєм, коли кожен телефонний дзвінок змушує стискатися душу.
Історія – це не стільки минуле, а, що важливіше, проєкція нашого майбутнього. Побутує мудрий вислів невідомого автора: "Скажи мені, яка історія нації, і я скажу, яке майбутнє її чекає". Можна продовжити: скажіть мені, хто ваші прадіди, діди й батьки, і я з великою імовірністю скажу, хто ви є, або ким будуть ваші діти й онуки.
Війна безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Дні, тижні, місяці, які складаються в роки чекання стають нестерпним випробуванням для родин, чиї сини, чоловіки, батьки вважалися безвісти зниклими. Вони жили вірою, що рідний голос ще озветься, що диво повернення стане реальністю.
Четверта осінь приходить на Хорольщину і омивається не дощами, а сльозами гірких втрат. Довгою й тернистою дорогою повертаються додому «на щиті» найкращі сини України. Вони віддають найдорожче – власне життя у жорстокому протистоянні з підступною рашистською ордою. Хорольська земля знову схиляє голову в скорботі. Її син, вірний Воїн і Захисник – Станіслав Федосійович Новеселецький загинув 9 вересня 2025 року, захищаючи рідну країну від ворога на Харківщині.
Четверта осінь приходить на Хорольщину і омивається не дощами, а сльозами гірких втрат. Довгою й тернистою дорогою повертаються додому «на щиті» найкращі сини України. Вони віддають найдорожче – власне життя у жорстокому протистоянні з підступною рашистською ордою. Хорольська земля знову схиляє голову в скорботі. Її син, вірний Воїн і Захисник – Станіслав Федосійович Новоселецький загинув 9 вересня 2025 року, захищаючи рідну країну від ворога на Харківщині.
Все більше свіжих могил з’являється на цвинтарях по всіх куточках України. Все більше державних прапорів майорить над тілами Героїв, що повернулися з поля бою «на щиті». Чорна звістка про загибель Воїна-земляка знову увірвалася у Хорольську громаду. Сповіщення про смерть Героя розірвало на шматки серця рідних і всіх, хто його знав особисто, як добродушну людину з великим золотим і хоробрим серцем.
Війна особливо загострила відчуття скороминущості існування та крихкості миру. Війна принесла багато горя, сліз, страждань і біди у кожну українську родину, громаду та сколихнула всю країну. На Хорольщину знову прилетіла чорним круком трагічна, нестерпно болюча звістка. 7 липня 2024 року унаслідок ракетного обстрілу біля села Стецівка Сумського р-ну Сумської обл. загинув наш земляк-військовослужбовець із с.Козубівка Андріївського старостату – Юрій Юрійович Антонь (01.10.1985 р.н.).
Пісенно-музична творчість – це частина духовного життя українського народу. Нині пісні й мелодії українських творців лікують зранені душі, загоюють змучені болем людські серця, відганяють смуток і тугу. Фінальним етапом звітних концертів під назвою «Звучи, рідна мово!», які прокотилися весною цього року по всій Хорольській громаді, став гучний виступ кращих талантів рідного краю – творчих колективів Новоаврамівського сільського будинку культури.
У жахливих кривавих сутичках із ворожою російською ордою загинув уродженець міста Хорола Сергій Вікторович Заєць. Наш земляк-військовослужбовець народився 17 липня 1978 року в місті Хоролі. Начався у Хорольській гімназії, працював різноробочим на місцевих підприємствах. У 2004 році переїхав на постійне місце проживання у село Лука Лохвицької громади.
