Днями на Хорольщині відбувся XII фестиваль-конкурс естрадної пісні для захисників Вітчизни та їхніх матерів «Мамина весна». Перший в історії нашої громади мистецький захід всеукраїнського масштабу об’єднав творчі колективи та виконавців, представників різних громад і сімей, чиї долі навіки змінила війна.
Днями Хорольська громада отримала чорну звістку з військової частини про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
Пекучий біль втрати на Курщині нашого земляка військовослужбовця ЗСУ, командира танка Олександра Олексійовича Качаненка стискає серце невимовним болем. У Хорольську громаду все частіше надходять моторошні звістки – сповіщення про загибель тих, хто мав би ще жити і жити. Загибель молодих людей у розквіті сил – це непоправна втрата не лише для нашої громади, але і для України.
Найкращі. Наймогутніші. Найміцніші. Саме такі чоловіки – гідні сини України стають у стрій військових формувань Збройних Сил України та Сил Оборони, аби боронити рідну землю і український народ від ворожих посягань. На жаль, війна продовжує забирати найкращих, хто без роздумів і вагань став на захист Батьківщини. Пекельним болем пронизала серця мешканців Хорольської громади трагічна звістка з фронту.
Через біль непоправних втрат людські душі перетворюються на випалені пустки. І день, і ніч війна не затихає і множить горе на нашій рідній українській землі. Війна назавжди таврує у нашій пам’яті, свідомості й підсвідомості знання про скороминущість існування, швидкоплинність життя і крихкість кришталевого миру.
Все частіше у Хорольську громаду приходять трагічні звістки з усіх напрямків бойових зіткнень з військовими підрозділами російських окупантів. Все більше противник завдає тяжких втрат українцям, безжально обриваючи молоді життя. Все більше свіжих могил зʼявляється на Алеї Слави міського кладовища і в селах нашої громади. Ці втрати спустошують і розривають душу на шмаття. Аби не втратити Україну, ми втрачаємо її кращих синів і доньок.
Війна не жаліє нікого. Вона безжально вбиває, спустошує, трощить, спопеляє, розбиває, зрівнює з землею збудований віками й не одним поколінням цивілізований світ. Найстрашніші втрати у війні з російськими окупантами – це втрати людські. Усе можна повернути, відбудувати, але не воскресити із мертвих людські життя. Ще одне людське життя, на жаль, обірвала російська армія здичавілих варварів-загарбників ХХІ століття.
Не встигають висихати сльози на площі, де Хорольська громада прощається з кращими синами України. Знову чорна трагічна звістка донеслась у наш край про вихід зі строю в лавах відважних Захисників України нашого земляка-прикордонника – Вячеслава Вячеславовича Баранніка.
Ворог має ідеологічні спотворені погляди, які суперечать цінностям і переконанням цивілізованих людей. За мирне існування в цивілізованому суспільстві віддають життя наші Захисники, серед яких був земляк з міста Хорола – старший солдат, стрілець-радіотелефоніст Національної гвардії України (в/ч 3052) Руслан Васильович Фенько.
Битва за незалежність і територіальну цілісність України не вщухає і набирає ще більш страшних обертів, ще з більшими трагічними наслідками і людськими втратами. У суботу, 4 листопада, над площею національного генія і пророка Тараса Шевченка у м.Хорол нависли свинцеві важкі хмари. І небо, і багатолюдна громада з сумом проводжали у засвіти полеглих Героїв – хорольця Романа Володимировича Левченка та бахмутчанина Сергія Анатолійовича Сидоренка.
