Не встигають висихати сльози на площі, де Хорольська громада прощається з кращими синами України. Знову чорна трагічна звістка донеслась у наш край про вихід зі строю в лавах відважних Захисників України нашого земляка-прикордонника – Вячеслава Вячеславовича Баранніка.
Трагічна подія, яка обірвала життя молодого Героя, сталася 10 листопада 2023 року. Поблизу населеного пункту Гроза Куп’янського району Харківської області трапилася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої прикордонник отримав несумісні з життям травми.
Траурна церемонія прощання відбулася 14 листопада у середмісті Хорола, на площі біля пам’ятника Тарасу Шевченка. Багатолюдна громада зустрічала Воїна світла навколішки, схиливши голови у невимовній тузі за обірване молоде життя у розквіті сил. До його ніг люди клали море живих квітів, як символ великої вдячності та подяки за захист від зазіхань російських окупантів на нашу землю. Щирі слова співчуття лунали у скорботних промовах від міського голови Сергія Волошина, секретаря міської ради Юлії Бойко, заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Валентина Місніченка, старости Андріївського старостату Володимира Данилейка та начальника 1-го відділу Лубенського РТЦК та СП, майора Сергія Майби. Заупокійну літію на міській площі та чин похорону на кладовищі в селі Софине провів священнослужитель, настоятель Свято-Вознесенького храму с.Козубівка, протоієрей Української православної церкви Василь Філіп.
Вячеслав Бараннік народився 31 березня 1999 року в селі Софине. Виховувався в люблячій родині, в якій закладалися основи правильного, патріотичного виховання. Усі четверо братів у родині,у тому числі двоє двоюрідних – Євген та Володимир Нагієвичі, як належить справжнім чоловікам і гідним громадянам України, без вагань стали на захист держави та її інтересів. Вячеслав навчався в Андріївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після закінчення 9 класів вступив у Хорольський міжрегіональний центр професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців. Здобув практичну робітничу професію кухаря, а згодом освоїв спеціальність «технолог харчових технологій». Після здобуття освітньо-професійної освіти працював на Хорольській механічній пекарні. Проходив строкову військову службу з весни 2019 по грудень 2021 року в підрозділі Національної гвардії України в місті Дніпрі. Охороняв стратегічно важливий об’єкт – державне підприємство «Виробниче об’єднання «Південний машинобудівельний завод» імені Олександра Максимовича Макарова» («Південмаш»), директором якого з 1986 по 1992 роки був колишній Президент України Леонід Данилович Кучма.
Після демобілізації з армії Вячеслав лише пару місяців побув вдома з рідними, як його застала страшна новина про повномасштабне вторгнення російського агресора та грубе порушення режиму державного кордону. Так судилося, що йому довелося захищати державні кордони у складі елітного підроздіду Державної прикордонної служби України.
12 березня 2022 року Вячеслав був призваний по мобілізації 1-м відділом Лубенського РТЦК та СП, як рядовий солдат. Вячеславу вдалося швидко освоїти воїнську справу, оволодіти необхідними тактичними бойовими вміннями та стрімко піднятися по сходах військової кар’єри. Пройшов підготовку у навчальному центрі прикордонної служби третього атестаційного рівня – головному центрі підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Федоровича Момота у військовому містечку Оршанець Черкаської області. За результатами успішного навчання у державному професійно-технічному навчальному закладі з підготовки молодшого персоналу для органів охорони державного кордону, Вячеславу присвоєно звання молодшого сержанта. За зразкову військову службу, самовідданість і стійкість, виявлені під час проходження військової служби командування мало б присвоїти прикордоннику військове звання старшого сержанту. Втім, фатальна автотроща перекреслила всю блискучу військову кар’єру перспективного військовослужбовця.
Вячеслав пройшов гідний шлях славного Воїна: брав активну участь у кровопролитних боях з окупаційними військами російської федерації за визволення прикордонних областей держави – Чернігівщини та Сумщини. Облога Чернігова та захоплення Сумщини рашистами мали стати транзитними областями на шляху до Києва, а стали для ворога кісткою поперек горла. Завдяки таким відважним Воїнам, як Вячеслав, вдалося зупинити противника та відвести удар від столиці. Вячеслав воював на Чернігівському, Сіверському, Слобожанському, Бахмутському, Харківському напрямках. Його крайнім пунктом оборони у складі 15-го мобільного прикордонного загону «Сталевий кордон» та в групі аеророзвідки був Куп’янський напрямок.
18 травня 2023 року, через 1 рік і два місяці після мобілізації на період воєнного стану, Вячеславу видано посвідчення ветерана війни – учасника бойових дій Південним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України. У молодому віці він встиг став ветераном війни, але не встиг пожить.
У рамках кампанії «Гвардія наступу» цей елітний прикордонний загін, у якому служив Вячеслав, став бригадою та отримав почесну назву «Сталевий кордон». «Сталевою стіною стоїмо за наш кордон» – з таким гаслом загону йшов у бій наш земляк і стояв міцною стіною до останнього.
Схиляємо голови в жалобі, розділяємо біль втрати та приносимо щирі співчуття родині: мамі та татові – Людмилі Миколаївні та Вячеславу Миколайовичу, бабусі – Марії Миколаївні Бараннік, двоюрідним братам –Євгену Олеговичу та Володимиру Олеговичу Нагієвичам, близьким, друзям, однокласникам, односельцям, бойовим побратимам та всім, хто його знав і буде вічно пам’ятати світлий образ.
Бути воїном – жити вічно! Хай вічно живе світла пам’ять про Воїна світала Вячеслава, якому назавжди 24 роки…
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
Фото: Ірина ГРИГОРАШ, Крістіна СУХОРУК
