Війна не жаліє нікого. Вона безжально вбиває, спустошує, трощить, спопеляє, розбиває, зрівнює з землею збудований віками й не одним поколінням цивілізований світ. Найстрашніші втрати у війні з російськими окупантами – це втрати людські. Усе можна повернути, відбудувати, але не воскресити із мертвих людські життя. Ще одне людське життя, на жаль, обірвала російська армія здичавілих варварів-загарбників ХХІ століття.
Ще в одну хорольську родину прийшла страшна звістка з фронту про загибель Героя-захисника. 17 травня 2024 року в бою за Батьківщину поблизу н.п. Красногорівка Покровського р-ну Донецької обл. загинув наш земляк, солдат, водій стрілецького батальйону 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка – Горбунов Станіслав Леонідович. До легіону Небесного воїнства приєднався ще один лицар світла Хорольської громади, який залишився вірним присязі, виявив стійкість і мужність при захисті України та всього народу.
21 травня 2024 року багатолюдна громада Хорольщини провела останньою земною дорогою Героя живим «коридором» пошани, устеляючи цей шлях до місця вічного спочинку оберемками живих квітів та окроплюючи гіркими сльозами скорботи. У цей траурний день зібралися усі небайдужі люди, для кого данина пам’яті захисникові України вища за будь-які інші цінності й повсякденні справи.
Слова співчуття у своїх промовах до присутніх на площі висловили міський голова Сергій Волошин та секретар міської ради Юлія Бойко. Заупокійну літію на площі та чин похорону на Алеї Слави за новопреставленим солдатом Станілавом провів священнослужитель Петропавлівського храму м.Хорол, Благочинний Хорольського і Семенівського церковного округу Полтавської єпархії Православної Церкви України, митрофорний протоієрей – отець Іван Сушінець.
Життєвий шлях Воїна був закоротким і він мав би ще пожити заради сина, який осиротів і втратив батька назавжди. Станіслав Леонідович народився 18 квітня 1976 року в місті Хоролі. Загальну середню освіту отримав у Хорольській гімназії, а згодом здобував середню спеціальну освіту в Хорольському агропромисловому коледжі. Трудову діяльність розпочав у сфері АПК, охороняючи земельні угіддя сільськогосподарського підприємства «Відродження». Довгий час працював у майстерні по ремонту взуття, добре освоївши ремесло чоботарства.
До війни мав абсолютно мирну професію – любив ремонтувати техніку і був справжнім майстром автослюсарної справи. Довгий час працював у приватній СТО, добре зарекомендував себе і був знатним майстром на всі руки. Ремонтував переважно важковагову техніку. Останні роки життя працював на посаді завгоспа у приватного підприємця, власника готельно-ресторанного комплексу «Хорол-1».
Знайшов своє кохання Олену, з якою став на весільний рушник. Разом ростили і виховували єдиного синочка Владислава, який народився у 2000 році. Деякий час Станіслав Леонідович проживав з дружиною і сином у мікрорайоні Заяр’я. Особисте життя не склалося і сім’я в неповному складі переїхала на постійне місце проживання на вулицю Берегову м.Хорол. Так склалося життя і доля, що батько з трепетом і любов’ю самостійно виховував сина з п’ятирічного віку. У вихованні дитини допомагали бабусі Манасян Тамара Іванівна та Данильченко Валентина Іванівна.
Станіслав Леонідович у перші місяці повномасштабної війни був призваний по мобілізації першим відділом Лубенського районного ТЦК та СП. 02 травня 2022 року солдат призваний на військову службу осіб рядового складу й приступив до виконання військових обов’язків за посадою номера обслуги 1 мінометного відділення 1 мінометного взводу 1 мінометної батареї 22 окремого батальйону спеціального призначення у складі окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького – спеціальної військової частини у складі Сухопутних військ ЗСУ. Пізніше переведений командуванням у розпорядження 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.
Станіслав Леонідович гідно пройшов довгий шлях Воїна, мужньо тримаючи оборону й даючи відсіч противнику на лініях бойового зіткнення першого ешелону оборони. У складі військового з'єднання мотопіхотних військ, у строю відважних піхотинців, тримав Харківську лінію оборони на кордоні з Бєлгородською областю поблизу н.п. Куп’янськ. Далі пройшов 1,5-місячний курс військової підготовки за стандартами НАТО під керівництвом інструкторів у Великій Британії. Повернувся в Україну і продовжив навчання у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки на Львівщині, більш відомому як «Яворівський військовий полігон». Брав участь у бойових діях за Бахмут та інші українські населені пункти, а останній свій бій прийняв за н.п. Красногорівку Покровського району Донецької області.
У тяжкі скорботні часи згадуємо у молитві душу новопреставленого Героя Станіслава, щоб Господь прийняв його у свої обійми. Розділяємо біль тяжкої втрати та висловлюємо щиросердні співчуття рідним Героя: мамі – Тамарі Іванівні Манасян, батьку – Леоніду Івановичу Горбунову, сину – Владиславу Станіславовичу Горбунову, брату – Роману Вачагановичу Манасяну, тещі – Валентині Іванівні Данильченко, цивільній дружині – Ганні Василівні Коротун, колишній дружині – Олені Олександрівні Горбуновій, рідним, близьким, друзям, однокласникам, бойовим побратимам та всім, хто знав і берегтиме в пам’яті світлий образ Воїна.
Вічна слава Герою Станіславу та низький земний уклін! Дякуємо за подвиг в ім’я життя, наш Герою! У пеклі вже побував, тож спочивай із миром!
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
