Повномасштабна війна щодня залишає на українській землі нові рани й забирає тих, хто ще вчора жив, любив, мріяв і чекав зустрічі з рідними. А для їхніх родин найтяжчим випробуванням часто стає не лише втрата, а й очікування – болісне, виснажливе, сповнене надії та страху. Очікування, у якому між «він повернеться» і «його вже немає» залишаються лише молитва, пам’ять і віра у диво. Саме так жила родина Дужик від 20 червня 2026 року. Довгі дні невідомості завершилися найстрашнішим підтвердженням – результатами ДНК-експертизи. Додому, на вічний спочинок, повернувся Захисник України, Воїн із хоробрим серцем – Євген Олександрович Дужик.
Є життя, що лишають по собі не просто спогади, а глибокий, невиліковний слід у душах усіх, хто мав щастя бути поруч. Саме таким був шлях Віктора Петровича Кириченка – сина Хорольської землі, люблячого батька, надійного брата, вірного друга та мужнього Захисника України.
Хорольська міська територіальна громада з глибоким сумом сповіщає про непоправну втрату. Відійшов у вічність ветеран освіти, мудрий наставник, науковець, громадський діяч, інтелігент, людина високої культури, честі й беззаперечного авторитету – Леонід Петрович Діхтярь. Його земний шлях завершився, але назавжди залишиться у пам'яті тих, кому пощастило працювати поруч, навчатися у нього, переймати його життєву мудрість, досвід і безмежну відданість своїй справі. У літописі Хорольщини та на сторінках свого життєпису Леонід Петрович залишив яскравий слід добрих справ, чесного служіння людям, освіті та рідному краю.
Герої! Воїни! Титани! Вони своєю мужністю зупиняють лютого окупанта і захищають кожного з нас! 03 грудня жителі Хорольської громади знову зібралися на площі Тараса Шевченка, щоб провести в останній путь загиблого захисника Олександра Анатолійовича Микитенка.
Пам’ять…Таке коротке слово. Вона нетлінна і вічна…. Пам’ять за загиблими – ніколи не згасне! Йдуть від нас кращі з кращих. Нічим не заповнити ці втрати. Жодними словами не утішити рідних і близьких. І одне лише може пом’якшити гіркоту втрат – це наша пам’ять, це розуміння того, що жертви не були марними..
Хорольська громада в подвійному траурі й жалобі. Пекучий біль і гіркий смуток чорним крилом вкотре торкнувся нашого краю. У четвер, 06 березня 2025 року, великою родиною хорольці попрощалися з двома Героями-захисниками – Романом Миколайовичем Чигрином та Леонідом Миколайовичем Дешевим, які одночасно з різних фронтових напрямків повернулися «на щиті» на малу Батьківщину.
До когорти Воїнів Небесного Легіону долучився сотий захисник із Хорольської громади 38-річний Сергій Анатолійович Киприк.
Прощання із старшим солдатом, механіком-водієм 53-ої окремої механізованої бригади відбулося 9 жовтня 2024 року на площі Т.Г.Шевченка міста Хорола. З жалобною промовою до рідних звернулися секретар міської ради Юлія Бойко, заступник міського голови Валентин Місніченко, староста Вишняківського старостату Анатолій Вовк та класний керівник Ілля Перетяка.
На превеликий жаль, Хорольська громада втратила ще одного мужнього воїна, який самовіддано боронив рідну країну від російських окупантів. 30.07.2022 внаслідок наступально-штурмових дій противника, отримавши несумісні з життям поранення поблизу м. Бахмут Донецької обл., загинув наш земляк із с.Костюки Вишняківського старостату – Володимир Степанович Костюк.
Війна не жаліє нікого. Вона безжально вбиває, спустошує, трощить, спопеляє, розбиває, зрівнює з землею збудований віками й не одним поколінням цивілізований світ. Найстрашніші втрати у війні з російськими окупантами – це втрати людські. Усе можна повернути, відбудувати, але не воскресити із мертвих людські життя. Ще одне людське життя, на жаль, обірвала російська армія здичавілих варварів-загарбників ХХІ століття.
Битва за незалежність і територіальну цілісність України не вщухає і набирає ще більш страшних обертів, ще з більшими трагічними наслідками і людськими втратами. У суботу, 4 листопада, над площею національного генія і пророка Тараса Шевченка у м.Хорол нависли свинцеві важкі хмари. І небо, і багатолюдна громада з сумом проводжали у засвіти полеглих Героїв – хорольця Романа Володимировича Левченка та бахмутчанина Сергія Анатолійовича Сидоренка.
