20 січня – День вшанування пам’яті «Кіборгів». День тих, хто став символом незламності, честі й жертовної любові до Батьківщини. Захисники Донецького аеропорту довели всьому світові: українських Воїнів неможливо зламати – ні бетоном, ні вогнем, ні смертю.

Скорботна звістка чорним крилом знову накрила Хорольщину… Січень стискає землю крижаними обіймами, а крізь серця лине тихий, скорботний подих ще однієї непоправної втрати. Україна втратила ще одного свого вірного Сина, а рідна земля – Героя, ім’я якого навіки вписане золотими літерами в історію боротьби великого і незламного українського народу за свободу, гідне життя і мирне небо.

Страшна війна продовжує вести свій кривавий лік. Вона ламає людські долі та приносить з собою лише горе. Щодня ми платимо дуже високу ціну за нашу свободу і незалежність. 

Час не лікує біль утрат – він лише вчить жити з раною, що назавжди оселилася в серці. Ще одну родину сколихнула трагічна звістка, ще одна сім’я залишилася з невимовним болем.

Пам’ять про Героїв живе в наших серцях. Вона зобов’язує нас схиляти голови перед їхнім подвигом, вшановувати кожне віддане життя та щиро дякувати за жертовність, що стала ціною нашої свободи.

Морозний грудень огортає світ прозорою тишею в очікуванні дива, а різдвяна зірка ось-ось зійде над оселями, запалюючи в серцях вогник надії. У цей час юні таланти Хорольщини відкрили двері у власну казку. Це та чарівна казка, народжена з дитячої уяви й щирості, зігріта теплом маленьких рук і великою мрією, що вміє вірити беззастережно.

Зимове небо сипле не снігом, а тисне важкими похмурими хмарами, наче збирається пролити сльози смутку за тими, кого забрала кривава російсько-українська війна. Війна не зупиняється – у її безжальному палаючому горнилі продовжують обриватися людські життя. З болем у серці та невимовним смутком громада схиляє голови в жалобі за полеглим Захисником України, уродженцем міста Хорола — Силкою Валерієм Володимировичем.

Опадає осіння тиша, і крізь неї лине скорботний подих чергової тяжкої втрати. У небо здіймаються янголи, несучи на своїх світлих крилах душу Захисника. Хорольщина з болем у серці провела останньою земною дорогою у засвіти нашого земляка з Вишняківського старостату, відданого Воїна, мужнього сина України – Руслана Анатолійовича Юшка.

Опадає осіння тиша, і крізь неї лине скорботний подих чергової тяжкої втрати. У небо здіймаються янголи, несучи на своїх світлих крилах душу Захисника. Хорольщина з болем у серці отримала трагічну звістку: загинув наш земляк з Вишняківського старостату, відданий Воїн, мужній син України – Руслан Анатолійович Юшко. 

З осінніми туманами опускається на землю тиха зажура, і немов приглушує світ чорна скорбота. У  вічність відійшов ще один мужній син України – наш земляк із Вишняківського старостату Войтик Юрій Миколайович. Чесна й добра людина, Воїн світла, пройшов крізь горнило війни, отримав поранення і довгий час боровся за життя, але не вистояв.