Хорольська земля знову в скорботі… У четвер, 26 лютого вона прийняла у своє царство вічного спокою Воїна честі, мужності й незламного духу – Володимира Миколайовича Дудника. Життєвий шлях солдата, стрільця-помічника гранатометника 3-ої окремої штурмової бригади Збройних Сил України обірвалося 21 лютого 2026 року. По фатальному збігу обставин і невблаганної долі трагедія, яка забрала молоде життя Воїна з досвідом бойового медика, сталася на його рідній Луганщині – землі, де промайнули роки його дитинства та юності.
Хорольська земля знову в скорботі… Вона приймає у своє царство вічного спокою не лише своїх синів і доньок, а й тих Героїв, які, рятуючись від війни, знаходили тут тимчасовий прихисток, але назавжди стали частиною нашої громади. Родина внутрішньо переміщених осіб з Луганщини, яка мешкає у Староаврамівському старостаті, отримала трагічну звістку про загибель Володимира Миколайовича Дудника – Воїна честі, мужності й незламного духу.
Хорольська міська територіальна громада в скорботі за Катериною Олексіївною Манжос, яка залишила світлий слід у своєму земному житті, присвячену служінню людям. 12 серпня 2025 року на 85-му році життя відійшла у вічність Манжос Катерина Олексіївна – людина щирої душі, доброго серця та незгасаючого світла душі, яка присвятила своє життя служінню людям та рідній громаді.
Щиро вітаю Вас із професійним святом – Днем військ протиповітряної оборони Збройних Сил України! Ваш щоденний подвиг – це надійний щит неба України, безпека мирного населення та впевненість наших воїнів на землі. Саме завдяки вам ворог не панує в повітрі, а його ракети та дрони все частіше не долітають до цілі. Ви – невидимі Герої, що цілодобово стоять на варті нашого спокою і тримаєте небо.
Днями Хорольська громада отримала чорну звістку з військової частини про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
Пекучий біль втрати на Курщині нашого земляка військовослужбовця ЗСУ, командира танка Олександра Олексійовича Качаненка стискає серце невимовним болем. У Хорольську громаду все частіше надходять моторошні звістки – сповіщення про загибель тих, хто мав би ще жити і жити. Загибель молодих людей у розквіті сил – це непоправна втрата не лише для нашої громади, але і для України.
Через біль непоправних втрат людські душі перетворюються на випалені пустку. І день, і ніч війна не затихає і множить горе на нашій рідній українській землі. Війна назавжди таврує у нашій пам’яті, свідомості й підсвідомості знання про скороминущість існування, швидкоплинність життя і крихкість кришталевого миру. Кожна нова трагічна звістка запалює пекельний вогонь страждань і туги у зранених душах рідних, згорьованих осиротілих дітях. З кожним сповіщенням про смерть із фронту згасають очі й огортає темінь серця земляків Хорольського краю.
З глибоким сумом повідомляємо, що 10 січня 2023 року закінчив свій земний шлях почесний громадянин міста Хорол Кражан Дмитро Андрійович. Нещодавно, 6 січня він відзначав свій "напівювілей" 95 років, та навіть у такому поважному віці він був учасником суспільного життя.
У край трудолюбів, у село Вергуни Клепачівського старостинського округу, докотилася страшна трагічна звістка зі східних рубежів України. Командування бійця із військової частини і представники місцевого ТЦК та СП сповістили батьків про непоправну трагедію. 10 грудня 2023 року на фронті пекельних бойових дій, поблизу населеного пункту Мар’їнка Донецької області, загинув наш земляк – військовослужбовець ЗСУ Дмитро Іванович Чернушенко.
З невимовним болем, який переростає у розпач, Хорольщина проводжає у засвіти полеглих Героїв. Все частіше й частіше, мов чорний зловіщий крук, прилітають із фронту сповіщення про смерть Захисників. Не встигла площа Кобзаря висохнути від сліз після прощання з Олександром Бондарем, як знову шокувала трагічна звістка про загибель на полі бою його побратима і колеги по роботі з механічного заводу – Станіслава Андрійовича Устименка.
