У край трудолюбів, у село Вергуни Клепачівського старостинського округу, докотилася страшна трагічна звістка зі східних рубежів України. Командування бійця із військової частини і представники місцевого ТЦК та СП сповістили батьків про непоправну трагедію. 10 грудня 2023 року на фронті пекельних бойових дій, поблизу населеного пункту Мар’їнка Донецької області, загинув наш земляк – військовослужбовець ЗСУ Дмитро Іванович Чернушенко.

Для всіх, хто знав особисто Дмитра, ця чорна приголомшлива новина розірвала душі на шмаття.

15 грудня бойові побратими доставили тіло полеглого Героя рідним, щоб гідно і зі всіма військовими почестями, за канонами православної церкви і християнськими традиціями, віддати землі убитого солдата української армії. Поховання відбулося на цвинтарі, у рідному селі Вергуни. Живим коридором шани зустрічали кортеж із домовиною загиблого Героя, який повернувся «на щиті». З жалобною промовою звернулися до рідні та громади секретар міської ради Юлія Бойко, староста Клепачівського старостинського округу Юрій Гузик та командир розвідувального взводу Ростислав. Заупокійну літію провів протоієрей, священнослужитель Петро-Павлівського храму Полтавської єпархії Православної Церкви України Василь Ліпший.

Молодший сержант, командир 3-го розвідувального відділення, розвідувального взводу, 146-го батальйону, 116-ої окремої бригади територіальної оборони (в/ч А7312) загинув у кровопролитному бою з рашистами, отримавши численні поранення внаслідок інтенсивних обстрілів ворожої артилерії. У ніч із 10 на 11 грудня противник завдав 8 шквальних обстрілів по Авдіївці і 15 – по Мар’їнці. Жертвою таких активних наступальних дій російської армії став ще один молодий Герой, який віддав своє молоде життя за Батьківщину, за право на мирне існування кожного з нас і наступних поколінь на рідній землі. Тепер Дмитру навічно 31 рік...

Дмитро Іванович Чернушенко народився 24.04.1992 року в с.Вергуни. Перші три класи навчався у Клепачівському закладі загальної середньої освіти «Початкова школа». З 4-го по 9-й клас навчався у Вергунівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. У Полтавському фаховому коледжі нафти і газу Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» Дмитро здобув омріяну професійну освіту за спеціальністю «Нафтогазова інженерія та технології». Після закінчення коледжу був призваний на військову строкову службу. Перший військовий вишкіл і гарт отримав у підрозділі морських піхотинців військової частини, що базувалася у с.Перевальне Сімферопольського р-ну Автономної Республіки Крим. Після демобілізації з армії працював по спеціальності у ТОВ «Спецмехсервіс» м.Полтава, що спеціалізується на бурінні та капітальному ремонті свердловин, надає послуги тампонажною технікою, здійснює ремонт бурового і силового обладнання, надає допоміжні послуги у сфері добування нафти та природного газу.

З 24.04.2014 року, за день до виповнення 22-річного віку, Дмитро був призваний по мобілізації й більше року проходив військову службу в зоні АТО. На початку служби проходив навчання у Чернігівській області на 242-му загальновійськовому полігоні, також відомому як Гончарівський військовий полігон. У зоні АТО отримав перші бойові хрещення, мав нагороди за мужність і звитягу, виявлені під час захисту територіальної цілісності та суверенітету України. Після демобілізації продовжив навчання у обраній сфері нафтогазопереробного господарства. Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра за обраною спеціальністю здобув у Національному університеті «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка». Успішно захистив диплом магістра за спеціальністю «Нафтогазова інженерія та технології» у престижному українському виші – Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Дмитро суміщав роботу за фахом у ТОВ «Сервіс ойл» м.Полтава та заочне навчання у м.Івано-Франківськ.

Встигав усе і скрізь, був людиною слова і діла. Дмитро мав високі успіхи в навчанні, неабиякі професійні досягнення. Не встиг лише втілити в життя найголовніше – створити власну сім’ю і пожити в радість собі та найріднішим.

Дмитро був цінним фахівцем, любив свою роботу і будував великі плани на майбутнє. Та передусім він виявився справжнім патріотом, вірним сином України, тож за покликом серця у перші дні повномасштабної війни покинув робоче місце і добровільно з’явився у Полтавський ТЦК і СП. Він першим став у стрій Захисників, долучившись до лав територіальної оборони. Щоб не травмувати родину, Дмитро намагався зберігати усі свої вчинки в таємниці. Найближчі рідні до останнього не знали, де і як йому доводилося воювати, які наслідки і страхіття війни бачив молодий воїн на власні очі у секторі бойових дій. Бойові побратими згадують Дмитра як справжнього Воїна, надійного товариша, з яким розвідники пліч-о-пліч тримали оборону й давали гідну відсіч російським окупантам. Нагороджений 5-ма почесними відомчими нагородами, зокрема медаллю «За оборону рідної держави» (24.06.2023), а за тиждень до смерті – медаллю «Незламним Героям російсько-української війни» (03.12.2023).

Співчуваємо згорьованій родині, друзям, односельцям, однокласникам, бойовим побратимам, які втратили дорогу людину. Розділяємо біль гіркої втрати з мамою Дмитра – Світланою Олександрівною Чернушенко, татом – Іваном Миколайовичем Чернушенком, рідними братами – Максимом та Артемом, тіткою – Валентиною Миколаївною Бедай, двоюрідним братом – Віктором Борисовичем Бедай, двоюрідною сестрою – Інною Борисівною Кахраман та зі всією великою родиною Чернушенко.

Пам’ятаймо ціну нашого мирного життя в тилу, цінуймо подвиг Воїнів-титанів, які на лінії зіткнення з ворогом платять найдорожчим – своїм життям. Свято шануймо подвиг тих, хто навічно тримає військову варту з небес. Герої не вмирають!

Автор: Ірина ГРИГОРАШ