Війна особливо загострила відчуття скороминущості існування та крихкості миру. Війна принесла багато горя, сліз, страждань і біди у кожну українську родину, громаду та сколихнула всю країну. На Хорольщину знову прилетіла чорним круком трагічна, нестерпно болюча звістка. 7 липня 2024 року унаслідок ракетного обстрілу біля села Стецівка Сумського р-ну Сумської обл. загинув наш земляк-військовослужбовець із с.Козубівка Андріївського старостату – Юрій Юрійович Антонь (01.10.1985 р.н.).
Солдат, такелажник такелажного (вантажного) відділення взводу забезпечення 2 самохідного артилерійського дивізіону 22 окремої механізованої бригади ЗСУ загинув, залишаючись відданим військовій присязі на вірність українському народові та мужньо виконавши військовий обовʼязок щодо захисту Вітчизни.
У суботу, 13 липня, у розпалі літа, площа Шевченка омилася гіркими сльозами за вбитим путінською армадою солдатом. «Живим коридором слави» хорольці та мешканці громади зустріли домовину з тілом полеглого Воїна. До його ніг люди оберемками клали живі квіти в знак глибокої вдячності та щирої подяки за захист від зазіхань російських окупантів. У скорботних промовах на площі та цвинтарі лунали щирі співчуття від заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Місніченка В.О., старости Андріївського старостинського округу Данилейка В.І. та представника первинної організації ветеранів ВП Організації ветеранів України у Хорольській міській ТГ Головка І.Я.
Заупокійну літію на міській площі скорботи та чин похорону на кладовищі в селі Козубівці провів священнослужитель, настоятель Свято-Вознесенського храму с.Козубівка, протоієрей Української православної церкви Василь Філіп.
Ведучі траурної церемонії Оксана та Микола Левіни розповіли присутнім на жалобному заході про життя і шлях бойової слави солдата-артилериста. Юрій Юрійович Антонь народився у селі Козубівці 01.10.1985 року. Закінчив Андріївську загальноосвітню школу та навчався водійській справі в Хорольській автошколі (ДОСААФ). Після проходження строкової військової служби в армії розпочав трудову діяльність в базовому сільськогосподарському підприємстві СВК «Андріївський». Довгий час трудився в цьому господарстві на різних робітничих посадах: різноробочим у ремонтно-будівельній бригаді, оператором сушильних установок. Кілька років працював на меблевій фабриці у Києві, у будівельній сфері. Повернувшись на малу Батьківщину в рідне батьківське село, працював у аграрній сфері в місцевому фермерському господарстві.
12.03.2024 року був прийнятий на військову службу по мобілізації першим відділом Лубенського РТЦК та СП. Близько місяця проходив навчання у Чернігівській області на 242-му загальновійськовому полігоні, також відомому як Гончарівський військовий полігон.
Шлях його бойової слави розпочався з оборони фронтових рубежів у Донецькій області. Бригада була розбита ворожою ордою поблизу н.п. Костянтинівка Краматорського р-ну і переміщена на північ держави на Сумщину. На жаль, посилена активність диверсійно-розвідувальних груп призвела до трагічних наслідків. По позиції українських артилеристів противник наніс точний ракетний удар і війна для Юрія та побратимів закінчилася…
Життя молодого Воїна обірвалося в 38-річному віці на злеті. Він не встиг втілити в реальність багато планів на майбутнє і мрій, не встиг просто пожити. Без батька залишилося двоє діток Вероніка (2008 р.н.) і Віталій (2013 р.н), без чоловіка – любляча дружина, без брата – троє сестер і молодший брат. Війна і плани російських терористів перекреслили все, поставивши хрест на його могилі…
Уся Хорольська громада з жалем і щирим людським співчуттям розділяє біль непоправної втрати з рідними Героя. Глибоко співчуваємо: цивільній дружині Ользі Валеріївні Мироновій, діткам – Вероніці та Віталію Антонь, старшим сестрам – Ларисі Вікторівні Демʼяновій, Світлані Вікторівні Крутько, молодшим брату і сестрі – Сергію Юрійовичу Антонь і Марині Юріївні Антонь, зятям – Олександру Валерійовичу Демʼянову, Олександру Петровичу Мерзлову, невістці – Богдані Сергіївні Антонь, племінникам – Анні, Олександрі, Владиславу, Ларисі, Катерині, великій родині, близьким, кумам, друзям, односельцям та бойовим побратимам.
Поховали новопреставленого солдата Юрія на цвинтарі у рідному селі Козубівці Андріївського старостату поруч з могилами його батьків. Звуки трикратного салюту почесної варти востаннє пронизали небо на честь славного Воїна, пам'ять про якого житиме віками. Віками імена новітніх Героїв не будуть забутими. Ці люди нині пишуть історію України, її звитяжної боротьби за право існування. Тож, берегти світлу пам’ять і шанувати подвиг Героїв – наш святий обов’язок. Цей невимовний відчай від усвідомлення нашого вкраденого сьогодення та майбутнього інколи не має оптимістичної відповіді, адже наша країна втрачає найкращих.
Нехай світла памʼять і тихий добрий спомин про Героя Юрія будуть сильнішими за смерть. Схилімо голови у скорботі, гідно вшануймо Героя, який заплатив за нашу свободу та незалежність своїм життям. Слава Україні та Герою Небесного легіону славних Воїнів – Юрію Антоню!
Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ
