Війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Вона безжально калічить долі, руйнує сім'ї, стирає часові межі між надією і вічністю, між минулим і сьогоденням, між сном і жорстокою реальністю, між життям і смертю. Особливо нестерпними є звістки, які приходять після довгих місяців, а іноді й років болісного очікування, коли підтверджується загибель тих, кого рідні до останнього вважали живими, кого щодня чекали вдома, молилися за них і вірили в диво.
Слово «пам’ять» сьогодні звучить особливо болісно. Воно відлунює у серцях важким дзвоном скорботи, коли Хорольська громада знову схиляє голови перед світлою пам’яттю свого Захисника. До Хорольського краю «на щиті» повернувся ще один Герой – Олександр Геннадійович Чистяков, який до останнього залишався вірним військовій присязі, українському народові та своїй державі.
Війна не залишає права на помилку. Вона щодня вписує у новітню історію України імена тих, хто став незламним щитом між світлом і темрявою, між добром і злом, між свободою і поневоленням. Найболючіше усвідомлювати, що у цьому кривавому горнилі російсько-української війни ми втрачаємо найкращих – наших мужніх синів, гордість нації, цвіт українського народу, тих, кому судилося творити майбутнє незалежної держави. Хорольська громада знову схиляє голови у скорботі, бо до Небесного Воїнства долучився ще один наш земляк, уродженець міста Хорола – мужній Захисник України Володимир Анатолійович Гирич.
Щиро вітаю вас із професійним святом – Днем фермера, яке щорічно відзначається 19 червня! Це свято людей праці, відданих рідній землі, справі свого життя та добробуту українського народу. Саме завдяки вашій невтомній праці, відповідальності, наполегливості та любові до землі наша благодатна українська нива щороку дарує щедрі врожаї, а сільські території живуть, розвиваються й примножують свої здобутки.
Війна щодня залишає глибокі, невиліковні рани в самому серці українського народу. Вона забирає найкращих, цвіт нашої нації, тих, хто став щитом на захисті рідної землі. Та найважче, найстрашніше випробування для люблячих сердець – це бездонне темне провалля невідомості. Це той пекучий вогонь, який роками тримає рідних між крихкою надією та глухим відчаєм, коли кожен телефонний дзвінок змушує стискатися душу.
Повномасштабна війна щодня розтинає українську землю глибокими кривавими ранами, вириваючи з життя найкращих синів і дочок нашого народу. У чорному полум’ї війни згасають людські долі, а в серцях рідних назавжди оселяються невимовний біль, тривога й виснажливе чекання. Для багатьох родин час завмер у страшній невідомості – між крихкою надією на диво і пекучим страхом почути звістку, від якої холоне душа. Довгі місяці пошуків, молитв і безсонних ночей стали важким хрестом для тих, чиї рідні зникли безвісти, захищаючи Україну від жорстокого рашистського ворога.
Травневі дні на тринадцятому році жорстокої, виснажливої російсько-української війни, осяяні погожим теплом весни, що мало б нести життя і відродження. Натомість вони приносять у Хорольську громаду гіркі, невимовно болючі звістки, від яких холоне кров і крається серце. Одна за одною фронтові вістки чорним крилом торкаються домівок, несучи тишу втрати, що важча за будь-які слова. За результатами ДНК-експертизи встановлено загибель нашого земляка – Пилипенка Романа Володимировича, 19 грудня 1981 року народження, уродженця села Кривці Ялосовецького старостату.
Світлі дні Великоднього передзвоння, що мали б нести надію, мир і духовне оновлення, знову оповиті невимовним болем страшної війни. Напередодні Вербної неділі Хорольську громаду пронизала чергова чорна звістка, від якої стискається серце й холоне душа. У середу, 1 квітня 2026 року, на бойовій позиції у Краматорському р-ні Донецької обл., до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі, героїчно загинув солдат-піхотинець, стрілець-помічник гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону 143-ї окремої механізованої бригади ЗСУ – Ярослав Олександрович Терентєв.
Як допомогти людині пройти шлях відновлення? Чому досвід полону не можна узагальнювати? Як уникнути стигматизації та повторної травматизації?
Відповіді – у 10 серіях практичного серіалу для рідних, колег, фахівців і громад –«Не нашкодь: підтримка після звільнення з полону» на платформі Дія.Освіта. Серіал створено в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» – ініціативи першої леді Олени Зеленської.
Мешканці Хорольської міської територіальної громади схиляють голови у глибокій скорботі… У вічність відійшла жінка надзвичайної долі – взірець мудрості, порядності та безмежного милосердя – Любов Костянтинівна Кравцова. Її життя було тихим і світлим служінням людям. Серце цієї жінки завжди билося в унісон із болем і радощами рідного краю, а її життєвий шлях став прикладом щирості, людяності та великої любові до людей.
