З осінніми туманами опускається на землю тиха зажура, і немов приглушує світ чорна скорбота. У вічність відійшов ще один мужній син України – наш земляк із Вишняківського старостату Войтик Юрій Миколайович. Чесна й добра людина, Воїн світла, пройшов крізь горнило війни, отримав поранення і довгий час боровся за життя, але не вистояв.
Опускається на землю тиха зажура, і немов приглушує світ чорна скорбота, бо відійшов у вічність ще один мужній син України – наш земляк із Вишняківського старостату Войтик Юрій Миколайович. Чесна й добра людина, Воїн світла, пройшов крізь горнило війни, отримав поранення і довгий час боровся за життя, але не вистояв.
Опадає листва з дерев, і в зажурі важчає небо. Одне за одним прилітають із фронту сповіщення про смерть, що розривають душу кожного українця. Хорольську громаду знову сколихнула трагічна звістка – у боях за Україну загинув наш земляк, Кривчун Олександр Віталійович, уродженець села Мала Попівка Новоаврамівського старостату.
Опадає листва з дерев, і в зажурі важчає небо. Одне за одним прилітають із фронту сповіщення про смерть, що розривають душу кожного українця. Хорольську громаду знову сколихнула трагічна звістка – у боях за Україну загинув наш земляк, Кривчун Олександр Віталійович, уродженець села Мала Попівка Новоаврамівського старостату.
24 лютого 2022 року – той день, який назавжди розколов наше життя на «до» і «після». Наш звичний уклад життя змінився, а постійні стреси, страх, невизначеність і тривога стали нашими незмінно стабільними, нав’язливими і надокучливими супутниками. Кровожерлива путінська армада віроломно вторглася в Україну і посіяла смерть, страждання і розруху. Нам давали три дні, максимум тиждень, але бліцкриг провалився. Українці об’єдналися і дали гідну відсіч, продовжуючи нерівну боротьбу до сьогодні.
Війна – найжахливіший винахід людства. Вона вбиває, ламає людські долі, розділяє близьких людей, розкидає по світу, змушує їх залишати домівки, змінювати звичний уклад життя. Щоразу, після трагічних звісток з фронту про загибель наших Героїв-захисників, холоне в жилах кров і стискається серце від жалю. Пригнічує і жахає моторошне усвідомлення того, що ми втрачаємо назавжди і безповоротно найкращих із людей…
Берегти памʼять про Героїв, вшановувати їх та бути вдячними за непомірну жертовність ціною в життя – це наш неухильний обовʼязок. Хорольщина оплакує ще одну непоправну втрату – Героя Сергія Васильовича Голованя, який у перші дні осені 2024 року поліг смертю хоробрих за Україну в ході виконання бойового завдання на Сумщині.
Замість життєдайних дощів українська земля омивається гіркими сльозами втрат, потоками крові Захисників і мирних людей, які стали жертвами російського терору. Від болю втрат німіє простір, завмирає все навкруги і сенс буття фарбується у темні барви. Горе стукає в оселі земляків та заставляє стискатися наші серця. Нова страшна звістка прийшла у нашу Хорольську громаду.
20 травня 2023 року став жалобним днем для Хорольської громади. Останньою земною дорогою провели військовослужбовця Збройних Сил України Віктора Васильовича Виплавня. До прощальної церемонії у середмісті Хорола разом із громадою долучилися рідні, друзі, побратими, колеги по роботі в колишньому мирному цивільному житті та представники міцевої влади.
Страшна чорна звістка про смерть військовослужбовця Віктора Васильовича Виплавня спустошила і розбила серця хорольців. У невимовній скорботі й розпачі від непоправної трагедії всі, хто його знав, любив і поважав. 7 березня 2023 року сержант по мобілізації, навідник кулеметного взводу мотопіхотного батальйону 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Віктор Васильович отримав тяжке поранення в районі населеного пункту Вугледар Волноваського району Донецької області.
