Замість життєдайних дощів українська земля омивається гіркими сльозами втрат, потоками крові Захисників і мирних людей, які стали жертвами російського терору. Від болю втрат німіє простір, завмирає все навкруги і сенс буття фарбується у темні барви. Горе стукає в оселі земляків та заставляє стискатися наші серця. Нова страшна звістка прийшла у нашу Хорольську громаду.

Після отриманих поранень на фронті у КНП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова» Дніпропетровської обласної ради в м.Дніпро помер наш земляк із с.Хильківка Мусіївського старостату – Олег Вікторович Черкаський. 12 липня був останній раз на зв’язку з рідними, які до останнього вірили і сподівалися, що він дасть про себе знать. Рідні занепокоїлися й почали розшукувати Олега Вікторовича через соціальні мережі, не допускаючи думок про найстрашніше. Пізніше стало відомо, що 17 липня з поля бою потрапив у реанімаційне відділення лікарні. На жаль, 21 липня помер від несумісних із життям поранень, отриманих у бою за Україну в Покровському р-ні Донецької області. 

24 липня 2024 року хорольці та мешканці громади навколішки зустріли домовину з тілом полеглого Героя «живим коридором слави». Голова Лубенської районної ради Тетяна Качаненко та секретар Хорольської міської ради Юлія Бойко висловила співчуття рідним у прощальній промові від себе особисто, від імені міського голови, депутатського корпусу та виконавчого комітету. Богослужіння за упокій душі убитого солдата на площі та на кладовищі в с.Хильківка, де поховали Героя, провів настоятель Свято-Вознесенського храму в с.Мусіївка Кременчуцької єпархії УПЦ – отець Степан Потюк.

Олег Вікторович народився 05 лютого 1974 року в с.Хильківка, нині Мусіївського старостинського округу. У Хильківській загальноосвітній школі отримав атестат про здобуття повної загальної середньої освіти. Після закінчення Кременчуцького ПТУ отримав диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Газоелектрозварювальник». З 1993 року проходив строкову військову службу в лавах Національної гвардії України у військовій частині м.Донецьк. Через 1,5 роки служби демобілізувався та повернувся у рідне село Хильківку. Трудову діяльність розпочав на посаді водія у базовому сільськогосподарському підприємстві, а згодом – у СВК «Хильківський». Деякий час трудився водієм маршрутного таксі у приватного перевізника та на Лубенському молочному заводі, ТМ «Гармонія».

До мобілізації працював у сфері позашкільної освіти – водієм у Хорольській дитячо-юнацькій спортивній школі Хорольської міської ради. 8 січня 2024 року був призваний по мобілізації першим відділом Лубенського РТЦК та СП. Близько місяця проходив навчання на Чернігівщині, поблизу м.Остер. Прикомандирований командуванням стрілецького батальйону окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка в складі Сухопутних військ ЗСУ. У військовому званні солдата на посаді водія кулеметного відділення виконував військовий обов’язок на найзапекліших лініях бойового зіткнення першого ешелону оборони, зокрема на Авдіївському напрямку. Воїнський шлях обірвала ворожа атака у Покровському р-ні Донецької області.

Бойові побратими говорять, що Олег був досвідченим військовослужбовцем. У зоні відповідальності відзначався високою дисципліною, самоорганізацією та націленістю на результат своєї роботи. Користувався авторитетом серед оточуючих та командування. Завжди був виваженим, добропорядним, ввічливим та уважним до оточуючих. Не пасував перед труднощами, завжди простягав руку допомоги та підставляв плече надійної підтримки. До останнього подиху Воїн залишився вірним військовій присязі, державі та українському народові.

У безмежній жалобі рідні, колеги та вся Хорольська громада. Розділяємо біль гіркої втрати та висловлюємо щирі співчуття: доньці – Яні Олегівні Черкаській, сестрі – Надії Вікторівні Донець, племіннику – Владиславу Донцю, двоюрідним сестрам – Аліні Олексіївні Семенець та Валентині Анатоліївні Гризодуб, двоюрідному брату – Андрію Олексійовичу Ясаку, дядькові – Олексію Андрійовичу Ясаку, усім рідним, близьким, друзям, колегам, односельцям та бойовим побратимам полеглого Героя.

Пам’ятаймо про ціну нашої свободи і за безпечні умови для життя в тилу, не забуваймо бути вдячними кожному живому і полеглому Захиснику і Захисниці. Спочивайте з миром, наш Герою Олеже!