Є життя, що лишають по собі не просто спогади, а глибокий, невиліковний слід у душах усіх, хто мав щастя бути поруч. Саме таким був шлях Віктора Петровича Кириченка – сина Хорольської землі, люблячого батька, надійного брата, вірного друга та мужнього Захисника України.
Слово «пам’ять» сьогодні звучить особливо болісно. Воно відлунює у серцях важким дзвоном скорботи, коли Хорольська громада знову схиляє голови перед світлою пам’яттю свого Захисника. До Хорольського краю «на щиті» повернувся ще один Герой – Олександр Геннадійович Чистяков, який до останнього залишався вірним військовій присязі, українському народові та своїй державі.
Війна безжальна. Вона не питає дозволу, не залишає права на помилку і щодня вписує в новітню історію України імена тих, хто став щитом між життям і смертю, між світлом і темрявою. Та найболючіше усвідомлювати, що у цьому кривавому вирі, у страшному горнилі війни ми втрачаємо найкращих – наших кращих синів і доньок, наших Захисників і Захисниць, нашу гордість, наш цвіт нації і наше майбутнє.
Є пам’ять, яку не здатен стерти час. Є імена, що навіки закарбовані в історії держави золотими літерами жертовності, честі й незламності. Вони не просто залишили слід – вони стали світлом, що веде Україну крізь темряву війни до відновлення миру. У понеділок, 29 червня 2026 року, принагідно до 30-ї річниці ухвалення Основного Закону України – Конституції, на Алеї Героїв у місті Хоролі відбувся мітинг-реквієм із нагоди відкриття 19 банерів із портретами полеглих Захисників Хорольської громади.
Українська земля споконвіку була джерелом сили, добробуту та національної єдності. Саме на ній покоління хліборобів невтомною працею творили достаток держави, зберігали традиції господарювання та утверджували велич українського села. Сьогодні, у час випробувань, фермери залишаються справжніми воїнами трудового фронту, які щодня забезпечують продовольчу безпеку країни та роблять вагомий внесок у зміцнення економічної стійкості України.
Щорічно, 10 травня, Україна відзначає День матері. Це свято тих, хто дарує життя, хто першим бере за руку і хто ніколи не втомлюється чекати. В останні роки воно набуло для кожного з нас особливого, значно глибшого змісту. У цей день серце кожного жителя нашої Хорольської громади сповнене безмежної вдячності та світлого смутку.
Білим цвітом, що тихо облітає з дерев, і першим теплом весняного сонця Хорольщина зустріла свого полеглого Захисника – Владислава Олеговича Олійніченка. Йому назавжди лише двадцять… Вік, у якому тільки починають будувати мрії, тільки починається пізнання світу й доросле життя. Він же віддав своє життя за свободу рідної землі, за Україну, за кожного з нас.
Білим цвітом, що тихо облітає з дерев, і першим теплом весняного сонця Хорольщина зустрічає свого полеглого Захисника – Владислава Олеговича Олійніченка. Йому назавжди лише двадцять… Вік, у якому тільки починають будувати мрії, тільки починається пізнання світу й доросле життя. Він же віддав своє життя за свободу рідної землі, за Україну, за кожного з нас.
Хорольська громада з глибоким сумом і невимовним болем знову стала на коліна у скорботі, проводжаючи в останню земну дорогу Захисника України – Євгенія Вікторовича Яненка. Військовослужбовець Збройних Сил України повернувся додому «на щиті», виконавши свій священний обов’язок перед Батьківщиною до кінця.
У день, коли слово «пам’ять» звучить особливо проникливо, Хорол схилив голови в глибокій скорботі й безмежній вдячності. 17 квітня 2026 року Алею Героїв доповнено конструкціями з портретами 30 полеглих Захисників – відданих синів України, які поклали своє життя за її свободу і гідне майбутнє. Ця урочиста й водночас щемлива подія об’єднала Хорольську громаду у спільній скорботі та глибокій пошані.
