Війна наносить все глибші рани. Війна не жаліє нікого, забираючи навічно кращих синів і доньок України. Наш земляк з Хорольщини – Олександр Миколайович П’янін, який вважався зниклим безвісти з 29 липня 2022 у Чернігівській області, повернувся додому на вічний спочинок після пройденого пекла кровопролитної російсько-української війни. На жаль сподівання на те, що Воїн повернеться живим, давно згасли. 

ДНК-експертиза та проведене службове розслідування підтвердили, що вже не може трапитися дива і понад два роки очікувань завершилися трагічною історією ще одного загубленого людського життя.

Старший лейтенант, командир 3-го взводу 1-ої роти 62 окремого стрілецького батальйону ЗСУ віддав своє життя за свободу, за Батьківщину, за кожного з нас. Він був відважним Воїном, вірним побратимом, кращим старшим братом. Його серце билося в унісон з Україною, а душа лишилася безсмертною у нашій пам’яті.

У лютому 2025 року ім’я Героя знову зазвучало, проте вже в скорботі та з почесною шаною за жертовність під час жалобної церемонії прощання на площі Великого Кобзаря у середмісті Хорола. До присутніх на траурному мітингу, приуроченому Герою Олександру Миколайовичу, з прощальними промовами звернулися: секретар міської ради Юлія Бойко та рідний брат – військовослужбовець ЗСУ Роман П’янін.

Представник духовенства Полтавської єпархії Православної Церкви України, священнослужитель Петро-Павлівського храму м.Хорол, митрофорний протоієрей благочинний – отець Іван Сушінець провів заупокійну літію на міській площі, а чин похорону – на міському цвинтарі в мікрорайоні Заяр’я. Тут тіло мужнього Воїна поховали поруч з могилами батьків під звуки трикратного салюту почесної військової варти та за всіма православними традиціями.

Олександр Миколайович народився 27 липня 1971 року в місті Хоролі. У 1988 році закінчив 10 класів Хорольської гімназії. Олександра з дитинства вабило небо та авіація, тож він обрав пов’язану з цим професію. Закінчив Слов’янське авіаційно-технічне училище цивільної авіації, здобувши спеціальність «механік по обслуговуванню авіатехніки». Отримав військове звання офіцера, піднявшись по щаблях кар’єрного зростання до звання старшого лейтенанта.

На початку 1990-х років Олександр Миколайович після училища потрапив за направленням працювати на Полтавському аеродромі. Деякий час працював слюсарем механоскладальних робіт на ПрАТ «Хорольський механічний завод», згодом – у Хорольському райду, на Хорольській механізованій пекарні, в інженерно-будівельній компанії м.Києва та ТОВ «Київмостобуд».

У лихі для всієї країни часи Герой без вагань став на захист держави. Після призову по мобілізації 1-м відділом Лубенського РТЦК та СП на початку червня 2022 року проходив навчання з базового військового вишколу в селі Щербані на Полтавщині. Захисник прославленого українського Воїнства брав участь в запеклих боях по обороні Чернігівщині, відганяючи ворожих окупантів до північних кордонів. За видатну особисту хоробрість та відвагу під час виконання бойового завдання в умовах небезпеки для життя та безпосереднього зіткнення із супротивником під час проходження військової служби в зоні АТО/ООС відзначений високою державною нагородою –  медаллю «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня, згідно наказу начальника Генерального штабу – Головнокомандувача ЗСУ від 11.05.2016.

Власну сім’ю не встиг створити, жив із батьками. Тато помер у 2017 році, мама – у 2021 році, а в липні 2022 року перестало битися й серце їх старшого сина. Залишився один молодший брат Роман, який нині боронить Батьківщину у складі ракетних військ та артилерії.

Хорольська міська територіальна громада висловлює щирі слова співчуття та розділяє біль гіркої втрати рідним Героя Олександра: брату – Роману Миколайовичу П’яніну, невістці – Інні Іванівні П’яніній, свасі – Аллі Борисівні Глущенко, дядькові – Івану Миколайовичу П’яніну, тіткам– Тетяні Володимирівні Мельничук та Тетяні Володимирівні П’яніній, двоюрідним брату і сестрі – Мирославу Володимировичу Мельничуку та Світлані Іванівні Криворучко, друзям, однокласникам, бойовому братерству та всім, хто пам’ятатиме з добрими і теплими спогадами світлий образ Олександра.  

Ми схиляємо голови перед подвигом Героя Олександра. Він не здався, не відступив, не зрадив державу і весь її український народ. Тепер він знайшов вічний спокій на рідній Хорольській землі поруч з могилами батьків. Ми зобов’язані свято берегти його світлу пам'ять і продовжувати боротьбу, за яку він віддав своє життя.

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ