Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна, яка вбиває, нищить і калічить. Вже одинадцять років наша країна втрачає кращих своїх синів і доньок, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями. Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. 

Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя. Вони жертвують собою для того, щоб ми з вами і наступні покоління могли жити під мирним небом України.

На жаль, мешканці Хорольської громади знову схиляють свої голови у глибокій скорботі… Виконуючи військовий обов’язок, смертю хоробрих поліг наш земляк, снайпер окремої механізованої бригади – Юрій Олександрович Чурганов.

У неділю, 30 березня, на площі Кобзаря, яка переповнена журбою за душами 118 полеглих Героїв Хорольського краю, відбулася церемонія прощання ще з одним загиблим Воїном-захисником. Зі словами співчуття та скорботи звернулися до присутніх на цвинтарі в с.Андріївка староста Андрівського старостинського округу Володимир Данилейко та голова первинної організації Ради ветеранів Іван Головко. Чин похорону за всіма православними канонами провів представник духовенства Кременчуцької єпархії УПЦ, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці в с.Хвощівка, митрофорний протоієрей – отець Іван Бровко.

Юрій Олександрович народився 14 травня 1980 року в селі Радивонівка Миргородського (колишнього Великобагачанського) району у багатодітній сім’ї хліборобів. Він був старшим сином у родині, де окрім нього ще виховувалися брати Віктор, Олег та сестра Ольга. Після закінчення 11 класів місцевої школи продовжив навчання у Красногорівському СПТУ №45 за спеціальністю «Електрифікація сільського господарства». Отримавши диплом профтехучилища, пішов працювати електриком на молочно-товарну ферму  базового місцевого господарства. У 2012 році переїхав на постійне місце проживання до села Андріївка Хорольської громади, де певний час працював  за фахом у СВК «Андріївський». Згодом, зустрівши своє кохання – Жанну Гриву, переїхав жити до села Хвощівка Вишневого старостату. Останнім часом працював сторожем у Петракіївському навчально-виховному комплексі. Трудовий колектив школи на чолі з директоркою Людмилою Загривою згадують про Юрія, як про відповідального і старанного працівника, хорошого друга і доброзичливого товариша. Його веселої вдачі та життєлюбства не вистачатиме для багатьох, для кого він був дорогим і незамінним.   

У грудні 2024 року Юрій Олександрович Чурганов був мобілізований за призовом до лав ЗСУ. Після проходження відповідної військової підготовки з честю та гідністю ніс службу на північних кордонах Сумського напрямку оборони від кровожерливої сусідньої держави-терориста. Маючи у своєму серці велике прагнення відновити мир і прогнати з рідної землі російського ворога, який прагне знищити українську націю, наш Захисник був прикладом для молодших побратимів. Як і кожен з нас, молодий солдат хотів щасливо й довго жити у вільній, незалежній Україні, будувати своє майбутнє на рідній землі. Та кляті російські окупанти обірвали його життя у самому розквіті сил. 23 березня  2025 року він загинув при виконанні бойових завдань, пов’язаних із захистом Батьківщини. Нашому Герою назавжди залишиться 44…

Ті, хто знав Юрія Олександровича, запам’ятали його як чесного, скромного, добродушного, привітного, порядного, відповідального, справжнього патріота України. Він завжди безвідмовно приходив на допомогу тим, хто цього потребував. А ще цей веселий, дотепний чоловік був  меломаном, який дуже любив слухати музику та запальні пісні українських авторів. У день прощання на його честь звучали молитовні пісні та звуки трикратного салюту почесної вартової служби. Зовсім не ті звуки, які повинні звучать в житті молодих українців.

Поховали Захисника зі всіма військовими почестями та за православними традиціями на кладовищі у селі Андріївка. Односельці навколішки живим коридором пошани зустрічали Воїна світла, який загинув смертю хоробрих і повернувся з честю "на щиті". Гіркою тугою нависло неба над Героєм в останні миті прощання на короткому шляху його земного життя. 

Уся Хорольська громада висловлює щирі співчуття рідним та друзям Героя. Важко знайти слова втіхи для цивільної дружини Героя Жанни Вікторівни, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної людини сестри Ольги Олександрівни, братів Олега Олександровича та Віктора Олександровича, племінників, друзів, колег, знайомих, однокласників та бойових побратимів.  Тож  нехай добрий, світлий спомин про мужнього Захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам’яті усіх, хто його знав, любив і поважав. Сумуємо разом із Вами, низько схиляємо голови в скорботі!

Автор: Ольга ПОНОМАРЕНКО, Ірина ГРИГОРАШ

Фото: Ірина ГРИГОРАШ