Новорічні свята прийшли у нашу громаду не з радісною атмосферою і подарунками. Чорні рядки сповіщень про смерть приносять у родини хорольців невтішні звістки про непоправні втрати, а разом з тим – скорботу, біль і сльози. Днями дружина Захисника Талана Віталія Володимировича отримала сповіщення про смерть свого чоловіка, який добровольцем став на захист Батьківщини з перших днів повномасштабної російсько-української війни. Деякий час Герой служив у роті охорони 1-го відділу Лубенського РТЦК та СП.

У середу, 8 січня 2025 року, Хорольська громада зібралася на площі Тараса Шевченка, яка стала місцем скорботи і прощання з нашими Захисниками. Під час церемонії прощання крізь важкі свинцеві хмари пробилися яскраві сонячні промені, нагадавши яким добродушним і сонячним був за життя наш Герой. Останньою земною дорогою провели у вічність земляка, життя якого раптово обірвалося при виконанні військового обов’язку. Солдат, номер обслуги мотопіхотного відділення окремої мотопіхотної бригади Талан Віталій Володимирович помер 4 січня 2025 року поблизу тимчасового місця розташування особового складу на Харківщині.

До рідних та всіх присутніх на жалобному заході з прощальною промовою звернувся заступник Хорольського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Валентин Місніченко. Заупокійну літію та чин похорону відслужили представники духовенства Полтавської єпархії Православної Церкви України: священнослужитель Петро-Павлівського храму м.Хорол, митрофорний протоієрей благочинний – отець Іван Сушінець та протоієрей Василь Ліпший.

Віталій Володимирович народився 29.10.1966 року в м.Горлівка на Донеччині, де вирішується майбутнє демократичного світу. За таке справедливе для України майбутнє Віталій Володимирович воював на фронтових рубежах з квітня 2023 року і стримував жорстокі ворожі атаки на Донецькому напрямку, обороняючи Покровськ, Курахове, Вугледар, Мар’їнку та інші населені пункти українського Донбасу.

Після народження, в півторарічному віці, разом з батьками і старшою сестрою переїхав на Хорольщину. Тут його батько з 1968 року почав трудову діяльність у ПМК-8, а все життя і подальша доля стали пов’язаними з прадавнім містом Хоролом. Віталій Володимирович безмежно любив своє місто і людей, завжди був готовий прийти на допомогу і підставити дружнє плече підтримки. Після закінчення загальноосвітньої школи №1 навчався у Хорольському технікумі за спеціальністю «Електромеханік». Мав хист до техніки, завжди мріяв про власне авто, тому вступив у ДОСААФ для отримання водійських прав. Після строкової військової служби в Підмосков'ї розпочав трудовий шлях, працюючи водієм у міському дорожньо-будівельному підприємстві. Згодом вирішив розпочати власну справу і разом з дружиною розпочав підприємницьку діяльність. Займався заготівлею і продажем на міському ринку горіхами, овочами та іншим продовольством.

Зустрів перше кохання Олесю, з якою став на весільний рушник. У 1990 році в подружньої пари сталася щаслива подія – на світ з’явився син Максим. Нині Максим Віталійович боронить Україну від рашистської навали.

Віталія Володимировича цінували і поважали всі, хто його добре знав за чесність, порядність, добродушність та ті людські чесноти, які назавжди закарбуються в пам’яті. Світлий образ Воїна-захисника назавжди в серцях Хорольського земляцтва, а його роботящі руки спочиватимуть на рідній землі.  

Воїн світла був взірцем патріотизму, мужності та людяності. Попри всі труднощі та небезпеки, Захисник ставив інтереси країни вище за власне життя. Його серце билося в унісон із кожним українцем, який вірить у перемогу світла над темрявою. Його серце зупинилося, змарніло від непосильного тягаря військової служби, не перестаючи любити Батьківщину, родину і свій народ, в ім’я яких він боровся як справжній чоловік і Воїн. На згадку про бойові подвиги родині залишилася медаль «Ветеран війни», яка є безцінним символом мужності та героїзму.

Його відхід є непоправною втратою для України, для його родини, друзів, близьких, однокласників, військового братерства. Усім приносимо щирі співчуття, особливо: старшій сестрі – Ларисі Володимирівні Агапцевій, молодшому брату – Радіславу Володимировичу Талану, сину Максиму, який також захищає Україну в лавах української армії, невістці – Юлії Талан, онуку – Артему, племінникам – Олегу Агапцеву та Георгію Талану, дружині – Ларисі Олексіївна Талан, названим донькам – Мілі та Віталіні.

Поховали Героя під звуки трикратного салюту зі стрілецької зброї військовослужбовців Почесної варти на міському Благовіщенському цвинтарі поруч з першою дружиною, де земля навічно прийняла їх в свої холодні обійми.

Схиляємо голови перед героїзмом і пам’ятаймо, що такі люди, як Талан Віталій Володимирович, є тими, завдяки кому добро і світло переможуть тотальне зло. Тримай над нами небо в строю наймогутніших, найсміливіших і найкращих, наш Герою!

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ