Все стало марне в той найстрашніший день для всіх українців, коли війна вже не просто звучала десь за обрієм, а увірвалась у життя майже кожного українця. Найстрашнішими наслідками війни і відгуками її глибинної трагедії стали людські втрати. Хорольська громада втратила ще одного Героя, Захисника України, вірного сина рідної землі – Володимира Івановича Духна.

У спекотний день, 11 червня, велелюдна Хорольська громада зустрічала домовину з тілом загиблого Захисника навколішки живим «коридором пошани», рясно всіваючи його останній земний шлях квітами. З жалобними промовами до рідних та присутніх на траурному заході звернулися: в.п. міського голови Юлія Бойко та староста Вишневого старостинського округу Григорій Коханевич. Заупокійну літію на площі Кобзаря у середмісті Хорола та чин похорону в с.Єньки на місцевому кладовищі провів представник духовенства Кременчуцької єпархії УПЦ, митрофорний протоієрей – отець Іван Бровко. За всіма православними канонами і багатовіковими звичаями, під звуки салюту почесної варти віддали землі убитого рашистами молодого солдата.

Володимир народився 4 серпня 1981 року в селі Хвощівка (колишнього Хорольського, нині Лубенського району). Виховувався у багатодітній родині, яка мала 6 діток: 3 синів і 3 доньок. Загальну середню освіту здобув у Петракіївському навчально-виховному комплексі «школа-ліцей». Згодом у Хорольській ДОСААФ отримав водійські права на керування транспортними засобами різних категорій. Професійно-технічну освіту здобув у Хорольському міжрегіональному центрі професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців. Після проходження строкової військової служби на Житомирщині розпочав трудову діяльність в аграрному секторі. Трудився на тракторній бригаді в рідному селі на посаді тракториста ВАТ «Відродження».

У 2006 році познайомився і пов’язав свою долю з коханою жінкою Валентиною, з якою одружився у 2009 році. Невдовзі, у 2010 році, їх сім’я поповнилася довгожданою донечкою, яку тато назвав на честь любимої бабусі Ольгою.  Разом із сім’єю проживав у с.Єньки, де продовжив трудову діяльність хліборобів у ТОВ «Астарта Прихоролля» до призову на військову службу в часи АТО та в період повномасштабної війни. Упродовж 2015-2016 років у складі 14-ої окремої механізована бригада імені князя Романа Великого брав участь у бойових діях в зоні АТО/ООС. За вірність військовій присязі і зразкову службу багаторазово відзначався відомчими нагородами, у колекції почесних нагород і відзнак має нагрудний знак «Учасник АТО», медаль «Ветеран війни», подарункову монету-коїн «14 ОМБр імені Романа Великого» та б.ін.

16 жовтня 2023 року був призваний по загальній мобілізації першим відділом Лубенського РТЦК та СП. Упродовж двох місяців проходив військово-тактичну підготовку та направлений командуванням обороняти від атак окупантів українські населені пункти на Куп’янському напрямку. Мужньо і самовіддано обороняв рубежі села Синьківка на Харківщині. З 13 квітня 2024 року єдиний раз вдалося вирватися в короткочасну відпустку, щоб побачитися з рідними. Вже 25 квітня його бойовий підрозділ переведено на Бахмутський напрямок, де обірвалося його життя під шквальним вогнем загарбників кровожерливої армії рф.

Більше року військовослужбовець ЗСУ – старший солдат, гранатометник механізованого відділення 30 окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, вважався безвісти зниклим. Донька Оля та дружина Валентина плекали надію, що їх рідна людина в полоні й повернеться додому. Кілька разів проводився молекулярно-генетичний порівняний аналіз. На жаль, висновком експертів щоразу підтверджувалася вірогідність співпадіння ДНК-профілів батька і доньки на 99,9%. Постановою старшого слідчого Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області від 3 червня 2025 року Володимира Івановича підтверджено факт загибелі. Для юної Ольги підтвердження смерті татка стало шокуючим потрясінням. Вона активно брала участь у мирних акціях «Зниклі безвісти та полонені – не значить забуті». Надія на повернення рідного батька живим згасла, мов свічка, як і його коротке життя. Мужньому Воїну навіки 42… 

Володимир Іванович вважався зниклим безвісти з 28 квітня 2024 року. За три дні до цього, 25 квітня, разом із двома бойовими побратимами солдат заступив на оборонну позицію поблизу н.п. Залізнянське Бахмутського району Донецької області. Унаслідок штурмових дій та інтенсивного обстрілу з боку противника, зв'язок із Захисниками обірвався. До підтвердження загибелі Захисник вважався зниклим безвісти, а довгий шлях повернення додому тепер завершився. 

Схиляємо голови в скорботі та висловлюємо щирі співчуття рідним полеглого Героя: донечці – Ользі (2010 р.н.), дружині – Валентині Григорівні, братам – Олександру, Юрію, сестрам – Наталії, Оксані, великій родині, племінникам, кумам, друзям, бойовим побратимам та всім небайдужим людям, чиї серця ще здатні щиро співчувати.

Нехай не заросте тропа до могили славетного борця за український народ та Україну. Його відданість справі, вірність військовій присязі та Вітчизні, незламний дух та справжній героїзм, проявлені й гартовані боями у великій визвольній російсько-українській війні, не повинні відійти у забуття! Пам’ятаймо про тих, хто боровся за нас до останнього подиху! Цінуймо тих, кого, на жаль, не повернути.

Низький уклін. Вічна пам'ять і слава Герою Володимиру!

Автор і фото: Ірина ГРИГОРАШ