Війна щодня залишає глибокі, невиліковні рани в самому серці українського народу. Вона забирає найкращих, цвіт нашої нації, тих, хто став щитом на захисті рідної землі. Та найважче, найстрашніше випробування для люблячих сердець – це бездонне темне провалля невідомості. Це той пекучий вогонь, який роками тримає рідних між крихкою надією та глухим відчаєм, коли кожен телефонний дзвінок змушує стискатися душу.
Березень не припиняє свій кривавий ритм війни, і ще одному Герою Хорольщини віддали данину пам’яті. Хорольське земляцтво зібралося на площі скорботи біля пам’ятника Великому Кобзарю, аби з воїнськими почестями та за православними традиціями провести в останню земну дорогу новопреставленого солдата Сергія Григоровича Рідкоборода.
Війна безжально увірвалася в життя українців, розділивши його 24 лютого 2022 року на «до» і «після». Вона принесла біль утрат, гіркоту розлук і чорні звістки, що крають серця родин та громад. Та водночас ця жорстока доба явила світові справжню силу українського духу – незламність, жертовність і любов до рідної землі, за яку наші Воїни стали стіною. У боротьбі за свободу і незалежність України віддав власне життя наш земляк – Сергій Олексійович Олексенко.
І знову Хорольська громада в смутку та скорботі… Серце крається від отриманої тяжкої звістки... У жорстоких боях за Україну, мир та свободу, героїчно загинув наш земляк із міста Хорола – Іван Григорович Радько (10.08.1990 р.н.).
Все стало марне в той найстрашніший день для всіх українців, коли війна вже не просто звучала десь за обрієм, а увірвалась у життя майже кожного українця. Найстрашнішими наслідками війни і відгуками її глибинної трагедії стали людські втрати. Хорольська громада втратила ще одного Героя, Захисника України, вірного сина рідної землі – Володимира Івановича Духна.
У війни немає жодних правил. Вона вражає жорстокістю і кількістю людських втрат. Вже неможливо осягнути масштаби трагічних наслідків для України та для тих родин, які втратили найближчих і найдорожчих від посягань агресора. Можна повернути окуповані рашистами землі, можна відбудувати зруйновані диким племенем орків міста і села. Біда у тому, що неможливо воскресити із мертвих убитих рашистськими загарбниками людей.
28 жовтня Хорольська громада разом зі всією українською спільнотою відзначає особливу історичну дату – День визволення України від фашистських загарбників. На честь цієї пам’ятної події представники місцевої влади – міський голова Сергій Волошин та працівники міської ради провели урочистий захід, поклавши живі квіти до пам’ятників та братських могил воїнів-визволителів часів Другої світової війни.
Хорольська громада з важким болем і невимовною тугою повідомляє про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.
Сталевий кулак Збройних Сил України – це славний Легіон танкових військ, що гідно дає по зубах ворожій армії російських окупантів. Російсько-українська війна продемонструвала безліч прикладів мужності українських воїнів-танкістів. Серед них багато танкістів, доля яких на війні дуже показова, а часом трагічна – в полон їх не беруть, а в разі ураження ворожим вогнем танк стає братською могилою для екіпажу.
У строю нацгвардійців на одного Воїна, на жаль, стало менше. Хорольську громаду облетіла трагічна чорна звістка про передчасну смерть військовослужбовця. За трагічних обставин під час ДТП у місті Києві, проходячи лікування після отриманих множинних поранень на полі бою, загинув наш земляк з села Березняки – Станіслав Миколайович Кірюшкін.
