Війна безжально увірвалася в життя українців, розділивши його 24 лютого 2022 року на «до» і «після». Вона принесла біль утрат, гіркоту розлук і чорні звістки, що крають серця родин та громад. Та водночас ця жорстока доба явила світові справжню силу українського духу – незламність, жертовність і любов до рідної землі, за яку наші Воїни стали стіною. У боротьбі за свободу і незалежність України віддав власне життя наш земляк – Сергій Олексійович Олексенко.

І знову Хорольська громада в смутку та скорботі… Серце крається від отриманої тяжкої звістки... У жорстоких боях за Україну, мир та свободу, героїчно загинув наш земляк із міста Хорола – Іван Григорович Радько (10.08.1990 р.н.).

Все стало марне в той найстрашніший день для всіх українців, коли війна вже не просто звучала десь за обрієм, а увірвалась у життя майже кожного українця. Найстрашнішими наслідками війни і відгуками її глибинної трагедії стали людські втрати. Хорольська громада втратила ще одного Героя, Захисника України, вірного сина рідної землі – Володимира Івановича Духна.

У війни немає жодних правил. Вона вражає жорстокістю і кількістю людських втрат. Вже неможливо осягнути масштаби трагічних наслідків для України та для тих родин, які втратили найближчих і найдорожчих від посягань агресора. Можна повернути окуповані рашистами землі, можна відбудувати зруйновані диким племенем орків міста і села. Біда у тому, що неможливо воскресити із мертвих убитих рашистськими загарбниками людей.

28 жовтня Хорольська громада разом зі всією українською спільнотою відзначає особливу історичну дату – День визволення України від фашистських загарбників. На честь цієї пам’ятної події представники місцевої влади – міський голова Сергій Волошин та працівники міської ради провели урочистий захід, поклавши живі квіти до пам’ятників та братських могил воїнів-визволителів часів Другої світової війни.  

Хорольська громада з важким болем і невимовною тугою повідомляє про полеглого у листопаді минулого року Героя – Миколу Олександровича Манжоса, який нарешті повертається «на щиті» додому. Ім’я мужнього і відважного Захисника – солдата, оператора відділення безпілотних літаючих апаратів окремого взводу розвідки 1-ої окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади назавжди залишиться символом незламності духу та жертовності в боротьбі за свободу України.

Сталевий кулак Збройних Сил України – це славний Легіон танкових військ, що гідно дає по зубах ворожій армії російських окупантів. Російсько-українська війна продемонструвала безліч прикладів мужності українських воїнів-танкістів. Серед них багато танкістів, доля яких на війні дуже показова, а часом трагічна – в полон їх не беруть, а в разі ураження ворожим вогнем танк стає братською могилою для екіпажу.

У строю нацгвардійців на одного Воїна, на жаль, стало менше. Хорольську громаду облетіла трагічна чорна звістка про передчасну смерть військовослужбовця. За трагічних обставин під час ДТП у місті Києві, проходячи лікування після отриманих множинних поранень на полі бою, загинув наш земляк з села Березняки – Станіслав Миколайович Кірюшкін.

Олександр Євгенович Гусаренко як палаюча зірка на темному непроглядному небі людського болю осяював усе своїм життям до останнього моменту і подиху. До останнього рідні й близькі надіялися, що безвісти зниклий Захисник знайдеться і повернеться живим. На жаль, дива не трапилося і через п’ять місяців невідомості, марних надій і сподівань, впізнане за результатами ДНК-експертизи тіло полеглого Воїна захоронять у рідному селі Клепачі.

Війна особливо загострила відчуття короткочасності життя, його крихкості. Короткочасним стало життя молодого Воїна-захисника, який мужньо й героїчно боронив Україну. 2 травня, у велике православне свято Чистого четверга, Хорольську громаду сколихнула трагічна звістка про втрату Захисника-нацгвардійця, нашого земляка, мешканця Штомпелівського старостату – Ковшова Володимира Петровича…