Віддав тіло й душу, стоявши за правду в протистоянні рашистській орді, наш земляк з Хорольщини – Вадим Вікторович Павленко. Трагічна звістка про загибель нашого Захисника сколихнула громаду і завдала невимовного болю втрати всім людям, які його знали, любили і шанували.
У стінах Хорольської міської ради відбулася важлива та зворушлива подія: нашого земляка – сержанта, командира танкового взводу танкової роти танкового батальйону 1 окремої танкової Сіверської (Гончарівської) бригади Сергія Миколайовича Козіна нагороджено медаллю «За оборону Чернігова». На превелику жаль, почесна бойова нагорода присвоєна танкісту посмертно.
Безжальна, жорстока війна не перестає про себе нагадувати нашій громаді. До небесної сотні захисників Хорольщини доєдналася молода душа. 02 жовтня 2024 року поблизу н.п. Шипилівка Сєвєродонецького р-ну Луганської області загинув наш земляк, уродженець с.Трубайці – Сергій Анатолійович Киприк. Старший солдат, механік-водій танкового батальйону окремої механізованої бригади загинув унаслідок виконання військового обов’язку в бою за Україну та її свободу.
На превеликий жаль, Хорольська громада втратила ще одного мужнього воїна, який самовіддано боронив рідну країну від російських окупантів. 30.07.2022 внаслідок наступально-штурмових дій противника, отримавши несумісні з життям поранення поблизу м. Бахмут Донецької обл., загинув наш земляк із с.Костюки Вишняківського старостату – Володимир Степанович Костюк.
Пекучий біль втрати на Курщині нашого земляка військовослужбовця ЗСУ, командира танка Олександра Олексійовича Качаненка стискає серце невимовним болем. У Хорольську громаду все частіше надходять моторошні звістки – сповіщення про загибель тих, хто мав би ще жити і жити. Загибель молодих людей у розквіті сил – це непоправна втрата не лише для нашої громади, але і для України.
Сталевий кулак Збройних Сил України – це славний Легіон танкових військ, що гідно дає по зубах ворожій армії російських окупантів. Російсько-українська війна продемонструвала безліч прикладів мужності українських воїнів-танкістів. Серед них багато танкістів, доля яких на війні дуже показова, а часом трагічна – в полон їх не беруть, а в разі ураження ворожим вогнем танк стає братською могилою для екіпажу.
Після довгих пошуків і невідомості тіло нашого Героя-захисника Володимира Костюка повертається додому «на щиті»… Могили. З іменами, братські й безіменні. Скільки їх залишилося на дорогах війни. Скільки Воїнів так і залишаться безвісти зниклими, з невідомою долею. На превеликий жаль, Хорольська громада втратила ще одного мужнього воїна, який самовіддано боронив рідну країну від російських окупантів.
Понад три десятиріччя ми сприймали Незалежність, як дар, але ціна у неї все-таки є… Ворог мріє і всіма силами намагається позбавити нас її, але Захисники героїчно продовжують стояти в строю, тримати зброю в руках заради волі, гідності й життя під синьо-жовтим стягом. Новітні Герої продовжують відважно боротися за Незалежність, відстоюючи її сталлю і вогнем.
Битва за незалежність і територіальну цілісність України не вщухає і набирає ще більш страшних обертів, ще з більшими трагічними наслідками і людськими втратами. У суботу, 4 листопада, над площею національного генія і пророка Тараса Шевченка у м.Хорол нависли свинцеві важкі хмари. І небо, і багатолюдна громада з сумом проводжали у засвіти полеглих Героїв – хорольця Романа Володимировича Левченка та бахмутчанина Сергія Анатолійовича Сидоренка.
Битва за незалежність і територіальну цілісність України не вщухає і набирає ще більш страшних обертів, ще з більшими трагічними наслідками і людськими втратами. Хорольська громада зустрічає «на щиті» з поля бою захисника міста-фортеці Бахмуту – молодшого сержанта, начальника польової лазні взводу матеріального забезпечення танкового батальйону (в/ч А0989) 56-ої окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Збройних Сил України – Сергія Анатолійовича Сидоренка.
