Війна – страшна, бо залишає після себе не лише зруйновані і спалені села та міста. Ця лиха сила приносить із собою багато горя та страждань, завжди бере у людства найбільшу ціну. Ми вже навчилися миритися з усіма її наслідками, але навчитися жити «БЕЗ» – практично неможливо. І знову Хорольська громада в смутку та скорботі…
І знову Хорольська громада в смутку та скорботі… Серце крається від отриманої тяжкої звістки... У жорстоких боях за Україну, мир та свободу, героїчно загинув наш земляк із міста Хорола – Іван Григорович Радько (10.08.1990 р.н.).
Зимове небо сипле не снігом, а тисне важкими похмурими хмарами, наче збирається пролити сльози смутку за тими, кого забрала кривава російсько-українська війна. Війна не зупиняється – у її безжальному палаючому горнилі продовжують обриватися людські життя. З невимовним болем втрати й тугою велелюдна громада Хорольщини провела у засвіти останньою земною дорогою мужнього Воїна-захисника – Силку Валерія Володимировича.
Герої! Воїни! Титани! Вони своєю мужністю зупиняють лютого окупанта і захищають кожного з нас! 03 грудня жителі Хорольської громади знову зібралися на площі Тараса Шевченка, щоб провести в останній путь загиблого захисника Олександра Анатолійовича Микитенка.
Герої! Вони гинуть за Україну! Молоді та досвідчені. Амбіційні та запальні! Скромні та мрійливі! Титани, які своєю мужністю зупиняють лютого окупанта і захищають кожного з нас. Хорольську громаду знову сколихнула сумна звістка. У жорстоких боях за Україну, мир та свободу, до останнього борючись за рідну землю, героїчно загинув наш земляк із міста Хорол, Олександр Анатолійович Микитенко (03.12.1987 р.н.).
Опадає осіння тиша, і крізь неї лине скорботний подих чергової тяжкої втрати. У небо здіймаються янголи, несучи на своїх світлих крилах душу Захисника. Хорольщина з болем у серці провела останньою земною дорогою у засвіти нашого земляка з Вишняківського старостату, відданого Воїна, мужнього сина України – Руслана Анатолійовича Юшка.
Опадає листва з дерев, і в зажурі важчає небо. Одне за одним прилітають із фронту сповіщення про смерть, що розривають душу кожного українця. Хорольську громаду знову сколихнула трагічна звістка – у боях за Україну загинув наш земляк, Кривчун Олександр Віталійович, уродженець села Мала Попівка Новоаврамівського старостату.
Війна безжально випробовує нас на міцність, загострює відчуття короткочасності людського життя й крихкості миру у світі, який досі не спромігся зупинити російський тероризм. Чорні звістки одна за одною приходять у Хорольську громаду – повертаються додому наші Герої, які тривалий час вважалися безвісти зниклими. Їхні імена стають символами мужності, братерства та самопожертви. Ще один син України, наш земляк – Вакуленко Роман Вікторович, уродженець села Штомпелівка, повернувся додому «на щиті».
У Хорольську громаду знову, мов чорні круки, злітаються скорботні звістки. Вони крають серце болем і розривають душу кожного, хто вірить у відновлення справедливого для України миру та молиться за своїх Захисників. І знову невблаганна війна забирає найдорожче – життя Героя Пономаренка Валентина Анатолійовича, який понад усе любив Україну, її землю, її людей.
Війна безжально випробовує нас на міцність, загострює відчуття короткочасності людського життя й крихкості миру у світі, який досі не спромігся зупинити російський тероризм. Чорні звістки одна за одною приходять у Хорольську громаду – повертаються додому наші Герої, які тривалий час вважалися безвісти зниклими. Їхні імена стають символами мужності, братерства та самопожертви. Ще один син України, наш земляк – Вакуленко Роман Вікторович, уродженець села Штомпелівка, повертається додому «на щиті».



border="0">
border="0">