Морські піхотинці – це воїни, які ніколи не відступають та щодня доводять, що українська армія – це сила, міць і непохитна воля. На жаль, навіть найсміливіших і найхоробріших Воїнів настигає несправедлива смерть, бо окупантів ніщо не зупиняє на шляху до виконання злочинних кремлівських наказів. Ворог свідомо прийшов вбивать, спопелять, руйнувать і знищувати все українське.
Коли йдуть у вічність такі люди, як Федір Федорович Галай, утворюється порожнеча і світ стає меншим, сірим і спустошеним. Для рідних і близьких світ стає тьмяним і порожнім, бо війна жорстоко вбиває і забирає безповоротно. Напередодні найбільшого православного свята Великодня, 19 квітня 2025 року, хорольське земляцтво провело в засвіти зі всіма почестями Героя, відданого сина і Захисника України – Федора Федоровича Галая.
Біль від втрат Героїв – це біль, який пронизує не лише родини, де вже ніколи не дочекаються з війни сина, чоловіка, брата, а й усе суспільство. Кожен наш Захисник – це цілий всесвіт: з мріями, з любов’ю, з добром, яке він ніс у світ. Таким був наш земляк, Герой-захисник Володимир Олександрович Качаненко, якого вбила кровожерлива путінська армада.
З 20 лютого 2014 року розпочався відлік нової історичної ери, коли країна-агресор посягнула на території України і стала найбільшим порушником міжнародного права у ХХІ столітті. 24 лютого 2022 року російсько-українська війна стала відчутною для кожного українця, коли країна-терорист посилила ескалацію збройного конфлікту під ганебною назвою «СВО» і тотальна війна досягнула глобального масштабу. Увесь цивілізований світ потерпає від агресора, а найстрашнішим наслідком війни є втрата невинних людей.
Хорольська громада в подвійному траурі й жалобі. Пекучий біль і гіркий смуток чорним крилом вкотре торкнувся нашого краю. У четвер, 06 березня 2025 року, великою родиною хорольці попрощалися з двома Героями-захисниками – Романом Миколайовичем Чигрином та Леонідом Миколайовичем Дешевим, які одночасно з різних фронтових напрямків повернулися «на щиті» на малу Батьківщину.
Щоденно серця українців переповнюються нестерпним болем втрат. Поки на міжнародній політичній арені вирішується доля України у лабіринтах змов із країною-терористом, у несправедливій війні ми втрачаємо найкращих. Нашу націю нищать, з нашою країною не рахуються і таке не пробачається. Тим більше не пробачаються загублені життя Захисників, які з честю стали на захист рідної землі. Не пробачаються загублені життя і зламані долі мільйонів мирних українців.
Війна наносить все глибші рани. Війна не жаліє нікого, забираючи навічно кращих синів і доньок України. Наш земляк з Хорольщини – Олександр Миколайович П’янін, який вважався зниклим безвісти з 29 липня 2022 у Чернігівській області, повернувся додому на вічний спочинок після пройденого пекла кровопролитної російсько-української війни. На жаль сподівання на те, що Воїн повернеться живим, давно згасли.
Затяжна і виснажлива російсько-українська війна не просто безпощадно вбиває. Вона знищує фізично, катує, тисне і морально ламає навіть найміцніших. Навіть до тих, хто сховався за стіною байдужості вона все ближче підкрадається, бо насправді ближче, ніж здається. У війни немає правил, вона вражає жорстокістю, залишаючи глибокі шрами на землі, у душах і серцях людей.
Новорічні свята прийшли у нашу громаду не з радісною атмосферою і подарунками. Чорні рядки сповіщень про смерть приносять у родини хорольців невтішні звістки про непоправні втрати, а разом з тим – скорботу, біль і сльози. Днями дружина Захисника Талана Віталія Володимировича отримала сповіщення про смерть свого чоловіка, який добровольцем став на захист Батьківщини з перших днів повномасштабної російсько-української війни. Деякий час Герой служив у роті охорони 1-го відділу Лубенського РТЦК та СП.
Сучасна російсько-українська війна вражає своїми масштабами і жахливими наслідками. Ми втрачаємо наймужніших і найсміливіших – кращих синів і доньок України, які стали на її захист та кожного з нас. 20 грудня Хорольське земляцтво провело у вічність ще одного нашого земляка-військовослужбовця ЗСУ із Староаврамівського старостату, відважного Воїна – рядового солдата Руслана Анатолійовича Петраша.
