Є люди, чия смерть – це не просто особиста втрата для родини. Це втрата цілої епохи. 9 серпня 2026 року земляцтво Хорольщини схилило голови в глибокій скорботі. На 79-му році життя перестало битися золоте серце Почесного громадянина міста Хорола, митрофорного протоієрея, настоятеля храму святих апостолів Петра і Павла Полтавської єпархії ПЦУ, письменника, публіциста, поета, художника, композитора, педагога, депутата кількох скликань Хорольської міської ради – Василя Васильовича Симулика.
Відійшла людина, в якій дивовижно поєдналися віра і талант, слово і справа, мудрість і невтомна праця. Його життєва дорога була довгою і непростою. Від мальовничого закарпатського села Іза, де 29 липня 1948 року народився Василь Симулик, – до Хорола, який став для нього не просто місцем служіння, а рідною землею, частиною його душі та життєвого покликання.
Він мав рідкісний дар – не замикатися в межах однієї професії чи одного таланту. Учитель англійської мови, музикант, автор пісень, учасник фестивалів, богослов, священнослужитель, засновник храму, літератор, поет, публіцист, художник, дослідник, громадський діяч – це далеко не повний перелік напрямків і сфер його діяльності. Здавалося, у ньому вистачало енергії та наснаги на кілька людських життів.
Після закінчення у 1965 році середньої школи і навчання в Київському інституті іноземних мов Василь Васильович присвятив себе педагогічній праці. Згодом обрав духовну стежину – закінчив Московську духовну семінарію та академію з відзнакою, прийняв священничий сан і вже понад чотири десятиліття тому пов’язав свою долю з Хоролом. 4 січня 1984 року він уперше став настоятелем Успенської церкви міста Хорола.
А у 1997 році розпочав новий етап свого служіння, ставши настоятелем храму святих апостолів Петра і Павла міста Хорола. І тут його ім’я назавжди залишилося в історії нашого міста. Бо храм – це не лише стіни, де був його дім. З його вуст і душі тут лунали молитви під дзвони, що кличуть людину зупинитися серед щоденного поспіху. Це місце, де він хрестив дітей, вінчав молодих, проводжав у останню путь і благав у Бога пережити найважчі випробування для країни.
Василь Симулик був одним із тих, хто залишив Хоролу багатий духовний простір. Під його керівництвом і завдяки його праці було організовано та здійснено будівництво храму святих апостолів Петра і Павла – першого храму УПЦ, який у 2008 році був уведений дію у нашому місті. Ще багато років люди, заходячи до цього храму, навіть не знаючи всіх подробиць його історії, молитимуться під його склепінням. Але історія знатиме, хто стояв біля її витоків.
Василь Васильович не обмежував своє служіння церковним іконостасом. Його слово звучало зі сторінок місцевої преси. Його поезія торкалася людських душ. Його картини зберігали побачений ним світ і уяву. Його пісні жили у людських серцях. Він писав про те, що боліло, що надихало, що змушувало замислюватися над сенсом людського життя.
І, можливо, саме тому його літературна творчість не залишилася непоміченою. У січні 2024 року літературний доробок Василя Симулика був удостоєний першої премії імені Василя Симоненка – видатного українського поета, журналіста, шістдесятника. Це була особлива відзнака для людини, яка все життя несла своє слово до людей.
Хорольщина свого часу віддячила йому найвищим визнанням громади. 22 серпня 2014 року рішенням 58-ї сесії Хорольської міської ради VI скликання Василю Васильовичу Симулику присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хорола». Він отримував церковні нагороди, носив митру, мав високий духовний сан. Але, напевно, найціннішою нагородою для нього була не відзнака на грудях. Найціннішим був слід його добрих світлих справ у памʼяті тих, кого він підтримав.
Людина не зникає доти, доки живе пам’ять про неї. Василь Симулик залишив після себе неоціненні скарби – храм, книги й вірші, картини та пісні. Залишив своє добре ім’я в історії Хорола. І залишив найголовніше — приклад життя, присвяченого служінню людям і релігії.
Сьогодні Хорольщина плаче. Плаче церковна громада, рідні, друзі, колеги, однодумці. Сумує місто, для якого він став невід’ємною частиною його новітньої історії. Та разом із болем приходить і вдячність: за прожите життя, за служіння, за слово, розум і талант, за любов до людей і до Хорольської землі. Нехай сьогодні над Хоролом звучить молитва за його душу. Нехай церковні дзвони, яким він присвятив частину свого життя, проводять його у Вічність.
Василь Васильович Симулик – людина, яка залишила по собі світло. І тепер наше завдання – не дати цьому світлу згаснути. Хорольська громада висловлює щирі співчуття родині та близьким, усім, хто знав, любив і шанував Василя Васильовича. Нехай Господь прийме його душу в Небесну оселю, де праведні спочивають.
Вічна пам’ять Людині, яка залишила свій незгасний слід на Хорольській землі. Царство Небесне. Вічний спокій. Світла пам’ять Василю Васильовичу Симулику.
УВАГА! Заупокійна божественна літургія відбудеться у понеділок, 10 серпня о 9:00 год. у Петро-Павлівському храмі ПЦУ м.Хорол. Об 11:00 год. – відспівування та прощання в храмі. Орієнтовно після 12:00 год. – чин поховання на центральному міському кладовищі.
