Герої не вмирають. Вони назавжди залишаються у строю нашої пам’яті, у серцях рідних, побратимів і вдячного народу. Їхні імена золотими літерами вписуються в новітню історію Хорольської громади та всієї України як символи незламного духу, мужності, відваги та самопожертви в ім'я держави та народу.
Повномасштабна війна щодня розтинає українську землю глибокими кривавими ранами, вириваючи з життя найкращих синів і дочок нашого народу. У чорному полум’ї війни згасають людські долі, а в серцях рідних назавжди оселяються невимовний біль, тривога й виснажливе чекання. Для багатьох родин час завмер у страшній невідомості – між крихкою надією на диво і пекучим страхом почути звістку, від якої холоне душа. Довгі місяці пошуків, молитв і безсонних ночей стали важким хрестом для тих, чиї рідні зникли безвісти, захищаючи Україну від жорстокого рашистського ворога.
Білим цвітом, що тихо облітає з дерев, і першим теплом весняного сонця Хорольщина зустріла свого полеглого Захисника – Владислава Олеговича Олійніченка. Йому назавжди лише двадцять… Вік, у якому тільки починають будувати мрії, тільки починається пізнання світу й доросле життя. Він же віддав своє життя за свободу рідної землі, за Україну, за кожного з нас.
Зимове небо сипле не снігом, а тисне важкими похмурими хмарами, наче збирається пролити сльози смутку за тими, кого забрала кривава російсько-українська війна. Війна не зупиняється – у її безжальному палаючому горнилі продовжують обриватися людські життя. З невимовним болем втрати й тугою велелюдна громада Хорольщини провела у засвіти останньою земною дорогою мужнього Воїна-захисника – Силку Валерія Володимировича.
26 січня у Хорольському краєзнавчому музеї відбулося відкриття патріотичної виставки художніх робіт загиблого земляка-військовослужбовця – Героя Олега Козловського, яка глибоко вразила серця усіх відвідувачів.
22 січня 1919 року відбулася знакова подія в історії зародження й формування української державності – було підписано Акт злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну державу. У пам’ять про цю важливу дату в історії державотворення ми з 1999 року відзначаємо День соборності України. Цим, передусім, ми віддаємо шану подвигам українців, які засвідчили незламність духу, самовідданість у боротьбі за національну державність.
Рівно 101 рік тому, 22 січня 1919 року, відбулася знакова подія в історії зародження й формування української державності. У першу річницю підписання на Софіївській площі у Києві IV Універсалу Української Центральної Ради про повну незалежність Української Народної Республіки від Росії було підписано Акт злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну державу.
Священним обов’язком кожного з нас має бути повага й шанобливе ставлення до старшого покоління. Навчаючи молоде покоління бути вдячними нашим дідам-прадідам – славним захисникам у грізні воєнні роки минулого століття, ми повинні подавати власний приклад відношення до них із високими патріотичними почуттями та до історії свого народу в цілому.
