Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна безжально калічить долі, руйнує сім'ї, стирає часові межі між надією і вічністю, між минулим і сьогоденням, між сном і жорстокою реальністю, між життям і смертю. Особливо нестерпними є звістки, які приходять після довгих місяців, а іноді й років болісного очікування, коли підтверджується загибель тих, кого рідні до останнього вважали живими, кого щодня чекали вдома, молилися за них і вірили в диво.

Саме така трагічна звістка сколихнула днями село Бутівці Староаврамівського старостинського округу Хорольської міської територіальної громади. За результатами порівняльної молекулярно-генетичної експертизи підтверджено загибель військовослужбовця Збройних Сил України Віталія Олександровича Ганзенка. Згасла остання надія на його повернення живим…

Солдат, навідник відділення охорони взводу охорони батальйону логістики 71 окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, загинув 26 січня 2025 року поблизу населеного пункту Янтарне Покровського району Донецької області. Півтора року Воїн вважався безвісти зниклим за особливих обставин. Для рідних цей час став нескінченним випробуванням, сповненим молитви, віри й надії.

Дружина Ірина та двоє дітей – донька Сніжана і син Богдан до останнього чекали на повернення люблячого чоловіка й турботливого батька. Вони не дозволяли згаснути надії, ставали голосом усіх родин безвісти зниклих Захисників, беручи активну участь у мирних акціях «Безвісти зниклі та полонені – не значить забуті», які регулярно проходили у середмісті Хорола. Кожна така акція була не лише відчайдушним закликом до світу не забувати про полонених і зниклих безвісти, а й символом незламної віри в те, що Віталій обов'язково повернеться додому.

Та війна винесла свій безжальний вирок. Після репатріації тіл полеглих та проведення ДНК- експертизи, на підставі постанови слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області, 24 липня 2026 року тіло Віталія Ганзенка було офіційно ідентифіковано. Остання іскорка надії згасла в той день, коли страшна правда підтвердила загибель Захисника Віталія, обернувши життя родини на вічну скорботу.

Віталій Ганзенко належав до тих нескорених українців, які без вагань стали на захист Батьківщини, усвідомлюючи всю небезпеку війни. Його військовий шлях розпочався з 18 грудня 2023 року – із дня призову першим відділом Лубенського РТЦК та СП по загальній мобілізації. Як воїн Десантно-штурмових військ, він виконував свій військовий обов'язок із мужністю, гідністю та честю. Його подвиг – це приклад незламної сили духу, самопожертви та безмежної любові до України. Саме завдяки таким Героям тримається українська держава, саме вони стають живим щитом між ворогом і мирним життям мільйонів співвітчизників.

Хорольщина в глибокій скорботі схиляє голови перед світлою пам'яттю свого Захисника та розділяє невимовний біль непоправної втрати. Щирі співчуття висловлюємо дружині – Ірині Григорівні Ганзенко, доньці – Сніжані, синові – Богдану, братові – Руслану Анатолійовичу Хрептаню, сестрам – Людмилі Анатоліївні Левченко та Аліні Олександрівні Микитенко, племінникам, усім рідним, близьким, друзям, сусідам, односельцям, бойовим побратимам і кожному, хто назавжди збереже світлий образ Віталія у своєму серці.

Увага! Траурна церемонія прощання з Героєм Віталієм Олександровичем Ганзенком відбудеться у суботу, 01 серпня 2026 року, об 11:00 годині на площі біля пам'ятника Тарасу Шевченку. Чин поховання проходитиме на кладовищі в селі Бутівці Староаврамівського старостинського округу.

Відповідно до розпорядження міського голови, 01 серпня 2026 року, у день поховання Захисника Віталія Ганзенка, на території Хорольської міської територіальної громади оголошується День жалоби. На знак скорботи просимо приспустити Державний Прапор України на адміністративних будівлях, підприємствах, установах та організаціях громади. День жалоби має пройти в атмосфері мовчазної шани й скорботи: у громаді забороняється проведення розважальних заходів, а також звучання музики та рекламних аудіороликів у громадських місцях.

Закликаємо схилити голови у скорботі, віддати останню шану мужньому Захисникові та провести його в останню земну дорогу з молитвою, квітами і вдячністю. Бо пам'ять про тих, хто поклав життя за свободу України, є нашим священним обов'язком.

Герой Віталій Ганзенко став монолітним муром на захисті української землі, навічно вписавши своє ім'я золотими літерами у літопис незламності українського народу. Його серце перестало битися, але його подвиг житиме вічно – у пам'яті вдячної Хорольської громади, у серцях майбутніх поколінь і в незалежній Україні, за яку він віддав найдорожче – власне життя.

Вічна пам'ять і слава Герою Віталію Ганзенку! Назавжди з честю!