Важка, невимовна біль знову огортає нашу громаду... Страшна війна забрала життя ще одного вірного сина України Оленксандра Кльоза. Понад три довгих роки родина жила у цій важкій, гнітючій невідомості. Але дива не сталося. Офіційна експертиза ДНК поставила страшну крапку: земляк, Захисник, люблячий син і брат, чоловік і батько повертається до рідного дому назавжди… на щиті. Йому було 46 років.
Олександр народився 16 січня 1977 року у мальовничому селі Вишняки, у багатодітній родині сільських трударів. Він був наймолодшим серед дітей – мав брата та двох сестер. Тут, на родючій землі і серед рідних людей минули його дитячі та юнацькі роки.
Після закінчення дев’яти класів Вишняківської школи здобув професію тракториста-водія. З 1995 по 1997 роки проходив строкову військову службу у місті Сарни Рівненької області. Уже тоді його життя було пов’язане з армією, мужністю і відповідальністю.
Повернувшись до рідних Вишняків, Олександр працював, влаштовував свій побут, був потрібний людям своєю працею та умілими руками. Він не боявся жодної роботи. Працював бетонщиком на підприємстві ВАТ «Шляхрембут», знімальником-укладальником цегли у ДП «Керамсервіс», вантажником підприємства «Спецкомунтранс» м. Миргород – його прості, робочі руки були потрібні завжди.
Тут, на рідній землі, до нього прийшло світле, юне й палке кохання. У 2000 році він одружився з красунею Валентиною. Разом вони створили родину, у якій згодом народилися двоє синів – Вадим та Максим. Для нього діти стали частиною щоденного світу, його надій і сподівань.
Він був люблячим братом. Цінував родину, сімейні зв’язки і традиції. Шанував друзів, щирі розмови та гостину. Був добрим, товариським, відкритим до людей. Олександр мав щиру й допитливу душу, дуже любив природу та затишні години на риболовлі біля річки Голубиха, де з дитинства тішився на її миловидних берегах, а свій вільний час із захопленням присвячував читанню історичних книг і фантастичних романів.
Життя Олександра не було легким, на його шляху траплялися й труднощі, й випробування, і складні ситуації, але він завжди залишався щирою, доброю та компанійською людиною, любив спілкування з друзями та щиро радів кожному дню.
Коли ж ворог прийшов нищити нашу країну, Олександр не вагаючись став на захист рідної землі. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у тероборону Миргорода, де проживав на той час, а далі – у саме пекло бойових дій на Сході країни. Мужній, відважний воїн, надійний побратим – він до останнього подиху залишався вірним військовій присязі.
8 березня 2023 року поблизу населеного пункту Водяне Ясинуватського району Донецької області солдат, такелажник 3 такелажного відділення такелажного взводу 2 самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи – Олександр Славомирович Кльоз прийняв свій останній бій... Понад три роки родина жила між невиправданим болем і крихітною надією, адже воїн вважався безвісти зниклим. Лише за результатами ДНК-експертизи тіло Героя було офіційно ідентифіковано.
Хорольщина в глибокій скорботі схиляє голови перед світлою пам'яттю свого Захисника та розділяє невимовний біль непоправної втрати. Щирі співчуття висловлюємо дружині – Валентині Олександрівні Кльоз, синам – Вадиму і Максиму, матері – Зінаїді Іллівні Кльоз, братові – Володимиру Славоміровичу Кльоз та його родині, сестрам – Світлані Славоміровні Гречаній, Наталії Славоміровні Кондратенко та їх родинам, усім рідним, близьким, кумам, друзям, односельцям, бойовим побратимам і кожному, хто назавжди збереже світлий образ Олександра у своєму серці.
Увага! Траурна церемонія прощання з Героєм Олександром Славомировичем Кльозом відбудеться у четвер, 13 серпня 2026 року, о 10:00 годині на площі біля пам'ятника Тарасу Шевченку. Чин поховання проходитиме на кладовищі в селі Вишняки Вишняківського старостинського округу.
Відповідно до розпорядження міського голови, 13 серпня 2026 року, у день поховання Захисника Олександра Кльоза, на території Хорольської міської територіальної громади оголошується День жалоби. На знак скорботи просимо приспустити Державний Прапор України на адміністративних будівлях, підприємствах, установах та організаціях громади. День жалоби має пройти в атмосфері мовчазної шани й скорботи: у громаді забороняється проведення розважальних заходів, а також звучання музики та рекламних аудіороликів у громадських місцях.
Закликаємо схилити голови у скорботі, віддати останню шану мужньому Захисникові та провести його в останню земну дорогу з молитвою, квітами і вдячністю. Бо пам'ять про тих, хто поклав життя за свободу України, є нашим священним обов'язком.
Вічна пам'ять і слава Герою! Назавжди з честю!
Автор: Тетяна КАМЕНИСТА
