У день, коли слово «пам’ять» звучить особливо проникливо, Хорол схилив голови в глибокій скорботі й безмежній вдячності. 17 квітня 2026 року Алею Героїв доповнено конструкціями з портретами 30 полеглих Захисників – відданих синів України, які поклали своє життя за її свободу і гідне майбутнє. Ця урочиста й водночас щемлива подія об’єднала Хорольську громаду у спільній скорботі та глибокій пошані.
Наближається одне з найвеличніших християнських свят – Великдень. Це світлий час духовного піднесення, молитви й єднання. За усталеною традицією ці дні супроводжуються масовим відвідуванням храмів, запаленням свічок та використанням відкритого вогню. Водночас саме в цей період зростає ймовірність виникнення пожеж, що потребує особливої уваги до дотримання правил пожежної безпеки.
Березень не припиняє свій кривавий ритм війни, і ще одному Герою Хорольщини віддали данину пам’яті. Хорольське земляцтво зібралося на площі скорботи біля пам’ятника Великому Кобзарю, аби з воїнськими почестями та за православними традиціями провести в останню земну дорогу новопреставленого солдата Сергія Григоровича Рідкоборода.
Хорольська громада знову в жалобі через біль непоправної втрати. Лютий не припиняє свій кривавий ритм війни, і ще одна гірка звістка стискає серця небайдужих. Після двох років болісної невідомості додому «на щиті» повертається наш земляк з села Вишняки, мужній Захисник України – Рідкобород Сергій Григорович.
24 лютого 2022 року – дата, що змінила наше життя на «до» і «після». Чотири роки тому війна чорним крилом накрила нашу рідну землю. І нині, чотири роки потому, Хорол зупинився і завмер у скорботній тиші, щоб схилити голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав життя за свободу України й за наше право жити під мирним небом.
Війна принесла забагато лиха у родини Хорольців і мільйонів українців. Вона вривається майже в кожну родину, приходить у кожну громаду, залишаючи порожнечу і нестерпний біль. Сипле білим снігом на скроні матерів, які втратою синів і доньок приречені на довічну чорну скорботу. Осиротілими стають діти й уся українська земля, окроплена людською кровʼю.
Страшна війна продовжує вести свій кривавий лік. Вона ламає людські долі та приносить з собою лише горе. Щодня ми платимо дуже високу ціну за нашу свободу і незалежність.
21 листопада 2025 року Хорол знову став місцем єднання пам’яті, болю і незламності. Величний День Гідності та Свободи громада Хорольщини відзначила на священному місці – Алеї Героїв, де викарбувані імена з портретами 140 новітніх Захисників, кращих синів і однієї доньки України із Хорольського краю, які віддали свої життя за волю, честь і мирне майбутнє нашої держави.
Осінь знову прийшла на українську землю – четверта осінь повномасштабної війни… Її тишу, в задумі, з шелестом пожовклого листям і холодним подихом вітру, постійно розривають звуки сирен. Ще більше чується стогін скорботи, у прохолоді ранків – подих втрат, що бентежать серце і нагадують: війна триває. Війна не знає пір року – вона палить і серця, і долі, забираючи найкращих синів України. І з кожним осіннім листком земля приймає нову гірку звістку про тих, хто не повернувся з фронту…
24 лютого 2022 року – той день, який назавжди розколов наше життя на «до» і «після». Наш звичний уклад життя змінився, а постійні стреси, страх, невизначеність і тривога стали нашими незмінно стабільними, нав’язливими і надокучливими супутниками. Кровожерлива путінська армада віроломно вторглася в Україну і посіяла смерть, страждання і розруху. Нам давали три дні, максимум тиждень, але бліцкриг провалився. Українці об’єдналися і дали гідну відсіч, продовжуючи нерівну боротьбу до сьогодні.
