Слово «пам’ять» сьогодні звучить особливо болісно. Воно відлунює у серцях важким дзвоном скорботи, коли Хорольська громада знову схиляє голови перед світлою пам’яттю свого Захисника. До Хорольського краю «на щиті» повертається ще один Герой – Олександр Геннадійович Чистяков, який до останнього залишався вірним військовій присязі, українському народові та своїй державі.
Війна не залишає права на помилку. Вона щодня вписує у новітню історію України імена тих, хто став незламним щитом між світлом і темрявою, між добром і злом, між свободою і поневоленням. Найболючіше усвідомлювати, що у цьому кривавому горнилі російсько-української війни ми втрачаємо найкращих – наших мужніх синів, гордість нації, цвіт українського народу, тих, кому судилося творити майбутнє незалежної держави. Хорольська громада знову схиляє голови у скорботі, бо до Небесного Воїнства долучився ще один наш земляк, уродженець міста Хорола – мужній Захисник України Володимир Анатолійович Гирич.
Війна не залишає права на помилку. Вона щодня вписує у новітню історію України імена тих, хто став незламним щитом між світлом і темрявою, між добром і злом, між свободою і поневоленням. Найболючіше усвідомлювати, що у цьому кривавому горнилі російсько-української війни ми втрачаємо найкращих – наших мужніх синів, гордість нації, цвіт українського народу, тих, кому судилося творити майбутнє незалежної держави. Сьогодні Хорольська громада знову схиляє голови у скорботі, бо до Небесного Воїнства долучився ще один наш земляк, уродженець міста Хорола – мужній Захисник України Володимир Анатолійович Гирич.
І знову невимовно важка, непоправна втрата сколихнула Хорольську громаду… Знову в небесну височінь линуть щирі молитви за душу молодого Воїна, життя якого безжально обірвала кривава російсько-українська війна… У запеклому бою за Україну, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі та українському народові, загинув відважний Захисник – солдат, оператор безпілотних літальних апаратів 8-го відділення безпілотних авіаційних комплексів (БАК) 5-го взводу БАК роти БАК 5-го штурмового батальйону 5-ої окремої штурмової Київської бригади ЗСУ Андрій Вікторович ТРЕТЯК.
Є люди, чия присутність стає невід'ємною частиною життя громади. Вони не шукають гучних слів чи визнання, а просто щодня творять добро, підтримують інших, працюють чесно і самовіддано. Коли такі люди відходять у вічність, здається, що світ стає тихішим, а людських сердець торкається невимовний біль. Хорольська міська територіальна громада з глибоким сумом сприйняла звістку про непоправну втрату. Після тривалої тяжкої хвороби на 61-му році життя відійшов у засвіти Василь Іванович Лантух – людина великої душі, мудрий керівник, успішний підприємець, благодійник і справжній професіонал своєї справи, який залишив по собі не лише вагомі здобутки, а й світлу пам'ять у серцях багатьох людей.
У тиші, що звучала гучніше за будь-які слова, в адміністративному приміщенні Хорольської міської ради відбулася подія, яку неможливо виміряти ані часом, ані звичними людськими відчуттями. Подія, де невимовний материнський біль і безмежна гордість за подвиг сина стояли поруч. Подія, що ще раз нагадала всім присутнім: свобода України має надзвичайно високу ціну – життя її найкращих синів.
Є події, які зупиняють час... У вівторок, 30 червня 2026 року, в залі засідань адміністративного приміщення Хорольської міської ради відбулася особлива церемонія, сповнена глибокого смутку, невимовної вдячності та гордості за незламних синів України. Родинам трьох полеглих Захисників Хорольської міської територіальної громади посмертно вручено високі державні нагороди – символи безмежної мужності, хоробрості, військової звитяги та жертовного служіння українському народові.
Знову чорним крилом скорботи огорнулася Хорольська громада. Знову війна принесла невимовний біль і непоправну втрату. Сонячні літні дні відступили перед важкими сминцевими хмарами, ніби сама небесна височінь оплакує Героїв, які відлітають у засвіти. Захищаючи Україну та право нашого народу жити на своїй землі, відійшов у вічність мужній Воїн, бойовий медик 2 мінометної батареї мотопіхотного батальйону 153 окремої механізованої бригади Збройних Сил України, молодший сержант Лисюк Антон Юрійович – людина великого серця, незламної волі та відданості Батьківщині.
Знову чорним крилом скорботи огорнулася Хорольська громада. Знову війна принесла невимовний біль і непоправну втрату. Сонячні літні дні відступили перед дощовими хмарами, ніби сама небесна височінь оплакує Героїв, які відлітають у засвіти. Захищаючи Україну та право нашого народу жити на своїй землі, відійшов у вічність мешканець села Бовбасівка, мужній Воїн, бойовий медик 2 мінометної батареї мотопіхотного батальйону 153 окремої механізованої бригади Збройних Сил України, молодший сержант Лисюк Антон Юрійович – людина великого серця, незламної волі та відданості Батьківщині.
Осипається цвіт розкішних духмяних півоній, схиляючись додолу, немов у скорботному поклоні перед полеглими Захисниками України. Один за одним відлітають вони у безсмертя білими журавлями, залишаючи по собі невгасимий біль втрати та світлу пам’ять у серцях вдячних поколінь. Хорольська громада знову опинилася перед болючою і невимовно тяжкою втратою – ще одне життя, віддане за Україну, обірвалося на полі бою, а душа нашого Захисника приєдналася до Небесного воїнства.
