Війна забирає найцінніше – життя людей, руйнує долі та спустошує серця родин, залишаючи після себе невимовний біль і спогади, які у пам’яті тавруються назавжди і не стираються часом. Кожен похований Воїн – це нагадування про масштаби страшної кровопролитної війни, яка триває на нашій землі не 4, а майже 12 років. Втрати рахуються не лише цифрами, а людськими життями, розбитими планами, мріями та надіями.
Наш полеглий земляк-військовослужбовець із Покровськобагачанського старостату (Райківщини) Лісничий Геннадій Григорович став частиною тієї величезної, неосяжної людською свідомістю ціни, яку платить Україна за право бути вільною.
У четвер, 13 листопада велелюдна громада Хорольщини зібралася на площі біля пам’ятника Тарасові Шевченкові, абі віддати останню шану Героєві Геннадію Лісничому. Траурна церемонія прощання відбулася на площі скорботи в місті Хоролі, а чин поховання – у його рідному краю Райківщині. З жалобною промовою та словами співчуття до рідних звернулися: заступник з питань діяльності виконавчих органів Валентин Місніченко та староста Покровськобагачанського старостату Ганна Костюк.
Представник духовенства Полтавської єпархії Православної Церкви України, священнослужитель Петро-Павлівського храму м.Хорол та Свято-Вознесенського храму в с.Клепачі, митрофорний протоієрей благочинний – отець Іван Сушінець провів заупокійне богослужіння і чин поховання новопреставленого убитого Воїна світла Геннадія на площі, біля його рідного дому та на цвинтарі.
Ведучі жалобного заходу – представники відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Оксана Левіна та Ірина Редька розповіли присутнім про нелегкий шлях цивільного та військового життя Воїна-захисника.
Лісничий Геннадій Григорович народився 18 жовтня 1973 року в селі Покровська Багачка. У рідному селі закінчив вісім класів, після чого проходив строкову військову службу в повітряних військах у місті Херсон. Після демобілізації повернувся до села Райківщина, де працював фуражиром на молочно-товарній фермі базового сільськогосподарського підприємства, а згодом – у СВК «Покровськобагачанський». Все життя був пов’язаний із агропромисловою сферою, не боявся важкої праці. Не було, мабуть, такого двору в Райківщині, де б Геннадій не допомагав людям – щось лагодив, майстрував, підтримував добрим словом і ділом. У січні 1996 року одружився з Ольгою Григорівною. Подружжя разом виховало й виростило п’ятьох дітей, раділо появі семи онуків.
26 вересня 2023 року Геннадій Григорович був призваний по загальній мобілізації першим відділом Лубенського РТЦК та СП, виявивши добровільне бажання стати до лав захисників України. 14 серпня 2024 року в автокатастрофі трагічно загинув його старший син Олександр, який також проходив військову службу. Середній син, Володимир, воював на Лимано-Куп’янському напрямку. Важко переживаючи втрату старшого сина Олександра і хвилюючись за Володимира, батько прийняв ствердне чоловіче рішення – теж вирушити на фронт. «Син воює, а я буду сидіти вдома?» – сказав тоді Геннадій Григорович, зібрав військове спорядження й став у стрій, аби нищити лютого ворога, який віроломно ступив на українську землю. Перед відправкою на передову проходив базову військову підготовку в місті Пирятин, у 242-му Гончарівському загальновійськовому полігоні на Чернігівщині та в місті Конотоп на Сумщині. З листопада 2023 року й до фатального дня загибелі ніс службу стрільцем-снайпером, тримаючи фронт на Куп’янсько-Лиманському напрямку.
У четвер, 6 листопада 2025 року, під час стримування активних наступальних дій противника на Харківщині героїчно загинув солдат, стрілець-снайпер 1-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 3-ї окремої важкої механізованої Залізної бригади Збройних Сил України. На вогневій позиції з позивним «Непал» мужній Воїн до останнього подиху тримав оборону, відбиваючи штурми противника. Внаслідок прицільного удару ворожого FPV-дрона він зазнав уламкових поранень, несумісних із життям.
Схиляємо голови у тихій скорботі та висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким полеглого Героя: мамі – Лісничій Ользі Михайлівні, сестрі – Лісничій Валентині Григорівні, дружині – Лісничій Ользі Григорівні, донькам і синам – Щербаковій Зої Михайлівні, Лісничому Володимиру Геннадійовичу, Лісничій Дарії Геннадіївні та Лісничому Віктору Геннадійовичу, зятю – Щербакову Євгену Васильовичу, невістці – Лісничій Олесі Петрівні, внукам – Марії, Богдану, Макару, Вероніці, Артему, Яні та Сергію, всім рідним, близьким, односельцям та бойовим побратимам.
Серце Героя зупинилося на Харківщині – там, де день і ніч палає горнило війни. Та пам’ять про нього житиме у серцях усіх, хто знав, любив і шанував. Геннадій був справжнім сином України – мужнім, відданим, щирим. Він став на захист рідної землі, аби інші могли жити під мирним небом.
Його життя стало прикладом безмежної любові до сім’ї, до рідного краю, до Батьківщини. Вічна пам'ять і вдячність Герою Геннадію, який віддав своє життя за свободу України.
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
Фото: Ірина ГРИГОРАШ, Крістіна СУХОРУК
