Саме в цей день в 1945 році звільнили концентраційний табір Освенцим (Аушвіц) – місце ув’язнення, проведення дослідів над людьми і страти євреїв, поляків, циган та інших жертв. Офіційно визнано, що до 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту.
Перша трагічна звістка в 2024 році для Хорольської громади прилетіла з передових рубежів оборони. У тяжкому бою з окупантами 30 грудня 2023 року поблизу населеного пункту Степове Покровського району Донецької області загинув наш земляк із с.Коломійцеве Озеро Штомпелівського старостинського округу – Тарас Васильович Савченко. Солдат, радіотелефоніст 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону в складі окремої механізованої бригади ЗСУ загинув під час виконання бойових завдань, пов’язаних із захистом Батьківщини.
Трагічні звістки з фронту не дають налюбуватися буйним розквітом весни, насолодитися сонячним чистим небом. Усі яскраві барви затьмарюють горе, сум, відчай і біль гірких втрат. Ці почуття постійно супроводжують українців і вся краса навколишнього світу нині має занадто страшну ціну… У розквіті весни згасають молоді життя у пеклі кровопролитної російсько-української війни.
Хорольська громада знову в серпанку чорної скорботи. Один за одним наші земляки-військовослужбовці стають у стрій небесної варти, навічно залишаючи земне життя. Хорольщина вже втратила 32-ох воїнів, які полягли смертю хоробрих у російсько-українській війні за територіальну цілісність, суверенітет та мирне життя свого народу. 27 грудня багатолюдна громада Хорольщини зустрічала тіло вбитого наймолодшого солдата Литовського Владислава Геннадійовича, стоячи навколішках з тихою молитвою, біля підніжжя пам’ятника національному генію Тарасу Шевченку.
Небо плаче зливами, оплакуючи тіла полеглих захисників із Хорольського краю. 17 листопада багатолюдна громада попрощалася із земляками, які полягли на полю бою 9 листопада 2022 року. Унаслідок ворожого авіаудару в місті Бахмуті Донецької області загинули наші земляки-військовослужбовці – РЕШТА Володимир Федорович (21.07.1963 р.н.) із с.Березняки та КИСЛЯК Віктор Васильович (14.06.1977 р.н.) із с.Єрківці. Разом дружили, пліч-о-пліч стримували ворожі атаки і разом повернулися однією дорогою на вічний спочинок…
Кожень новий день Україна втрачає все більше і більше своїх Захисників. Кожен день все більше наших територій країна-терорист перетворює на руїни і згарища. За кожного вбитого рашистами воїна, за кожного постраждалого мирного мешканця розривається на частини душа і німіє від болю серце.
На Хорольщину знову донеслась із східного фронту чорна трагічна звістка про загибель земляка-військовослужбовця, мешканця села Штомпелівки – Козловського Олега Олександровича.
Здається, у світі немає жодної людини, яка б не чула про підступність, звірства, жахливі й вражаючі за масштабами цинізму й дикості воєнні злочини країни-терориста росії. Ця країна-монстр вбиває наших захисників, мирних людей і дітей, нехтуючи міжнародним гуманітарним правом, фундаментальними основами цивілізації, вірою і всім людським. Натомість весь світ побачив незламність сили волі й духу українського народу, немислиму стійкість, звитягу, сміливість і героїзм воїнів-визволителів.
Зі скорботою та молитвою на вустах українська та світова спільнота щорічно 11 квітня відзначає трагічну дату в історії людства – Міжнародний день пам’яті в’язнів концтаборів. Рівно 74 років тому цього дня американські військові звільнили один з найбільших нацистських концтаборів – Бухенвальд. Напередодні кровожерлива гітлерівська влада на чолі з рейхканцлером Німеччини Адольфом Гітлером видала цинічний наказ про знищення усіх без виключень поневолених людей, які опинилися за колючим дротом фабрики смерті. Повстання було єдиним шансом на порятунок. Обезкровлені, обезсилені, але нескорені й незламні, приречені на загибель виборювали право на життя.
Неоголошена російська війна проти України триває вже більше 1000 днів. За цей час наша держава втратила своїх кращих синів, але в той самий час – народила нових справжніх Героїв. У кожного з них своя історія. Вони живуть в різних куточках України, на когось вдома чекають діти, а хтось іще неодружений; когось мобілізували, а хтось все життя присвятив армії. Але усі вони не шкодують ні власних сил, ні свого здоров’я у бою за єдність нашої держави. Саме про них і піде мова.
