Небо плаче зливами, оплакуючи тіла полеглих захисників із Хорольського краю. 17 листопада багатолюдна громада попрощалася із земляками, які полягли на полю бою 9 листопада 2022 року. Унаслідок ворожого авіаудару в місті Бахмуті Донецької області загинули наші земляки-військовослужбовці – РЕШТА Володимир Федорович (21.07.1963 р.н.) із с.Березняки та КИСЛЯК Віктор Васильович (14.06.1977 р.н.) із с.Єрківці. Разом дружили, пліч-о-пліч стримували ворожі атаки і разом повернулися однією дорогою на вічний спочинок…
Колону військових, які на руках несли загиблих Воїнів площею до підніжжя пам’ятника Т.Г. Шевченку, люди зустріли на колінах і з сльозами гіркої втрати на очах. З прощальною промовою до рідних і громади звернулися голова Лубенської районної ради Тетяна Качаненко, секретар міської ради Юлія Бойко та начальник 1-го відділу Лубенського РТЦК та СП, підполковник Дмитро Чернець. Заупокійну літію провів протоієрей Василь Ліпший Петро-Павлівського храму Полтавської єпархії Православної Церкви України.
Відразу два сповіщення про смерть Героїв-захисників отримали рідні зранку 12 листопада. Покровськобагачанський старостат і вся Хорольська громада у чорній жалобі через звістку про загибель. І ось, через тиждень після загибелі, їх тіла нарешті прийме у свої холодні обійми земля, за яку вони віддали свої життя. Бойові побратими мали високі національно-патріотичні помисли і свідомість. Попри стан здоров’я і обмеження в придатності до нелегкої військової служби вирішили захищати Батьківщину від окупантів у рядах добровольців. 30 серпня 2022 року разом прибули до 1-го відділу Лубенського районного ТЦК та СП і стали на військову службу до лав ЗСУ. За розподілом потрапили в 58-му окрему мотопіхотну бригаду імені гетьмана Івана Виговського у складі Сухопутних військ під оперативним командуванням «Північ».
Молодший сержант Володимир Решта вірно ніс службу на посаді зовнішнього пілота (оператора) безпілотних літальних апаратів відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувальної роти. Усі, хто знав Володимира Федоровича, відгукуються із найтеплішими спогадами, як про добросовісного, щирого, привітного, добродушного чоловіка. Народився і прожив усе життя в с.Березняки колишнього Хорольського, а нині Лубенського району Полтавської області в родині трударів. Разом із Володимиром батьки виховали ще двох братів – Дмитра і Григорія. Босоноге дитинство та юні роки пройшли в мальовничому рідному селі, яке Володимир любив усім своїм великим добрим серцем. Закінчив 10 класів Березняківської середньої школи. Потім здобув водійську професію, успішно пройшовши курси водія у Хорольській школі ДОСААФ. У 1981 році вступив до лав радянської армії, виконуючи військовий обов’язок на території Білорусі. Повернувшись після строкової служби в рідне село, працював водієм автобуса в колгоспі «1 Травня». Пізніш займався транспортними перевезеннями молочної сировини на вантажному автомобілі ГАЗ. У 1986 році на протязі 100 днів здійснював ліквідацію наслідки аварії на Чорнобильській АЕС на своєму газоні. Після повернення із забрудненої радіонуклідами зони відчуження, знову продовжив працю на посаді водія в реорганізованому сільськогосподарському підприємстві – на виробничому підрозділі "1 Травня" ТОВ «АСТАРТА ПРИХОРОЛЛЯ». Згодом продовжив працювати оператором холодильних установок на молочно-тваринній фермі №1 у с.Березняки. Потім продовжив свою трудову діяльність оператором газової котельні Березняківської Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Після виходу на чорнобильську пенсію, не сидів без діла. Господарював у своїй садибі, де все було охайно і до ладу. У Володимира Федоровича залишилися брати і невістка. Люблячу дружину й діток йому доля не подарувала, а невблаганна війна ще й вкоротила вік.
Сержант Віктор Кисляк служив у частині матеріального забезпечення розвідувальної роти. Віктор Васильович народився у місті Лубни, у 1992 році там закінчив загальноосвітню середню школу №2. Здобував робітничу професію у Войнихівському ПТУ №53. Після трирічного навчання, з 1992 по 1995 роки, попрощався із студентськими роками і розпочав службу в армії. З 1998 року почав трудову діяльність в кооперативі «Будматеріали». У 2008 році багатодітна сім’я переїхала у селі Єрківці. Оселилися у власному будиночку, де господар Віктор своїми майстерними золотими руками налагодив побут і створив затишне гніздечко. Тепер цей дім спустошений і в ньому не чути гомінкого дитячого сміху, бо безжальна війна забрала не просто доброго господаря, а люблячого тата, дбайливого чоловіка. За Віктором Васильовичем горюють дружина Людмила Леонідівна та п’ятеро діток: Анастасія, Назарій, Данило, Ілля та Антін…
Тіло вбитого окупантами Володимира Решти захоронили в Хоролі на Алеї Слави, а Віктора Кисляка – у с.Єрківці.
Приносимо щирі співчуття рідним та близьким загиблих Воїнів. Розділяємо Вашу біль, схиляємо голови у глибокій скорботі та тихій молитві.
Воїни-побратими стали для нас прикладом мужності та самовідданості, справжньої дружби та самопожертви в ім’я України та її народу.
Нехай Господь прийме в свої обійми душі полеглих солдат багатотисячного Небесного легіону, втамує біль і заповнить пустку від тяжкої втрати найкращих синів України.
Світла пам'ять і вічна шана Героям!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
