Перша трагічна звістка в 2024 році для Хорольської громади прилетіла з передових рубежів оборони. У тяжкому бою з окупантами 30 грудня 2023 року поблизу населеного пункту Степове Покровського району Донецької області загинув наш земляк із с.Коломійцеве Озеро Штомпелівського старостинського округу – Тарас Васильович Савченко. Солдат, радіотелефоніст 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону в складі окремої механізованої бригади ЗСУ загинув під час виконання бойових завдань, пов’язаних із захистом Батьківщини.
Траурна церемонія прощання з полеглим Героєм, який повернувся «на щиті» з поля бою, відбулася у п’ятницю, 5 січня 2024 року, у середмісті Хорола на площі біля пам’ятника Т.Г.Шевченку. До жалобного поховального церемоніалу долучилася велелюдна Хорольська громада, зустрічаючи навколішки коридором пошани домовину з тілом вбитого рашистами солдата. До рідних та присутніх на жалобному заході звернулися голова Лубенської районної ради Тетяна Качаненко та заступник Хорольського міського голови з питань діяльності виконавчих органів Валентин Місніченко. Заупокійну літію за упокоєння душі новопреставленого солдата Тараса та чин похорону провів Благочинний Хорольського і Семенівського церковного округу Полтавської єпархії Православної Церкви України, митрофорний протоієрей, отець Іван Сушінець.
Життя Тараса Васильовича обірвала оскаженіла путніська армада у розквіті сил. У цьому році йому б виповнилося лише 42 роки... Тарас народився 11 липня 1982 року в с.Новий Байрак (нині Андріївський старостинський округ). У 1997 році закінчив Штомпелівську загальноосвітню школу. 27 червня 2000 року отримав диплом кваліфікованого робітника, здобувши кваліфікацію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин і устаткування, водія категорії «С» в Міжрегіональному центрі професійної підготовки звільнених у запас військовослужбовців м.Хорол. Пізніше вирішив здобути ще одну робітничу професію та освоїв ремесло виготовлення та ремонту меблів, тож закінчив Київське профтехучилище та отримав диплом з відзнакою. Тарас мав золоті руки і не цурався будь-якої тяжкої роботи. Більше 9 років працював у приватного підприємця в м.Хорол у виробничих цехах, де виготовляв тротуарну плитку, бордюрні камені та пам’ятники.
10 січня 2015 року став на весільний рушник із коханою Лідією. Тараса поховали за п’ять днів до 9-ої річниці подружнього життя – фаянсового весілля…
08 березня 2023 року Тарас Васильович був призваний по мобілізації 1-м відділом Лубенського РТЦК та СП. Проходив навчання та бойове злагодження у місті Полтаві, а згодом був направлений командуванням на передову лінію фронту в Запорізьку область для оборони населеного пункту Роботине. Стримував противника на Авдіївському напрямку, був контужений і проходив лікування у військовому шпиталі на Харківщині.
Останнє повідомлення солдат відправив дружині й сестрі перед виходом на бойову позицію 27 грудня 2023 року. На жаль, наступним повідомленням для рідних стало сповіщення про смерть з військової частини.
Розділяємо біль непоправної втрати та приносимо щирі співчуття згорьованій родині: батькові – Василю Миколайовичу Савченку, дружині – Лідії Іванівні Савченко, доньці – Станіславі Тарасівні Савченко, сину – Владиславу Тарасовичу Савченку, сестрам – Галині Василівні Савченко та Оксані Олександрівні Бові, племінникам – Вікторії Анатоліївні, Каріні Анатоліївні та Марині Анатоліївні Шендрикам, близьким, друзям, кумам, однокласникам, односельцям та бойовим побратимам.
Чин похорону відбувся у рідному селі Коломійцеве Озеро, де промайнуло дитинство і все доросле життя Тараса. Небесний простір пронизали звуки трикратного салюту почесної варти на честь Воїна-титана, якому за життя судилося наслухатися ці страшні пронизливі звуки вибухів та пострілів кровопролитної війни. Побувавши у самому пеклі кривавих баталій з окупантами, Тарас знайшов свій вічний спокій на рідній землі.
Без люблячого татка залишилася 7-річна донька Станіслава та 3-річний синочок Владислав…
Для нас та наступних поколінь саме такі люди, як Тарас Васильович, є прикладом того, як потрібно любити свою рідну землю та обороняти її. На жаль, війна жорстока і безжально забирає життя найкращих, які щодня ризикують власним життям заради безпеки інших.Тож наш священний обов’язок – глибоко шанувати безцінний подвиг Героїв, які віддають власні життя за наше мирне існування в тилу та за майбутнє прийдешніх поколінь у вільній, незламній Україні.
Бути воїном – жити вічно!
Автор: Ірина ГРИГОРАШ
Фото: Ірина ГРИГОРАШ, Крістіна СУХОРУК
