Російсько-українська війна щодня забирає життя найкращих синів і доньок України, залишаючи невимовний біль у серцях рідних, близьких та всієї громади. Війна – найжахливіший винахід людства. Вона має масштабні трагічні наслідки та безжально стирає часові межі між надією і вічністю. Вона потворно розмиває кордони між минулим і теперішнім, між сном і реальністю, між життям і смертю. Особливо тяжкими є звістки, коли після довгих тижнів, місяців, а то й років невідомості й болісного очікування підтверджується загибель військовослужбовців, які вважалися безвісти зниклими.
День вшанування пам’яті загиблих медичних працівників України, які віддали життя, виконуючи свій професійний обов’язок, щороку відзначається 10 липня. Цю пам’ятну дату започатковано у 2025 році за ініціативи команди Відзнаки «Орден Святого Пантелеймона» у співпраці з громадськими організаціями та медичною спільнотою. Щороку цього дня о 14:00 по всій країні завмирає мить у молитовному мовчанні на знак шани й вдячності тим, хто до останнього подиху рятував життя інших.
Щорічно, у першу неділю липня, Хорольська громада разом із співвітчизниками схиляє голови у повазі та гордості перед тими, хто тримає морські рубежі нашої держави. Цьогоріч 5 липня ми вітаємо з професійним святом – Днем Військово-Морських Сил Збройних Сил України усіх причетних моряків і ветеранів!
У тиші, що звучала гучніше за будь-які слова, в адміністративному приміщенні Хорольської міської ради відбулася подія, яку неможливо виміряти ані часом, ані звичними людськими відчуттями. Подія, де невимовний материнський біль і безмежна гордість за подвиг сина стояли поруч. Подія, що ще раз нагадала всім присутнім: свобода України має надзвичайно високу ціну – життя її найкращих синів.
Війна безжальна. Вона не питає дозволу, не залишає права на помилку і щодня вписує в новітню історію України імена тих, хто став щитом між життям і смертю, між світлом і темрявою. Та найболючіше усвідомлювати, що у цьому кривавому вирі, у страшному горнилі війни ми втрачаємо найкращих – наших кращих синів і доньок, наших Захисників і Захисниць, нашу гордість, наш цвіт нації і наше майбутнє.
Герої не вмирають. Вони назавжди залишаються у строю нашої пам’яті, у серцях рідних, побратимів і вдячного народу. Їхні імена золотими літерами вписуються в новітню історію Хорольської громади та всієї України як символи незламного духу, мужності, відваги та самопожертви в ім'я держави та народу.
Знову чорним крилом скорботи огорнулася Хорольська громада. Знову війна принесла невимовний біль і непоправну втрату. Сонячні літні дні відступили перед важкими сминцевими хмарами, ніби сама небесна височінь оплакує Героїв, які відлітають у засвіти. Захищаючи Україну та право нашого народу жити на своїй землі, відійшов у вічність мужній Воїн, бойовий медик 2 мінометної батареї мотопіхотного батальйону 153 окремої механізованої бригади Збройних Сил України, молодший сержант Лисюк Антон Юрійович – людина великого серця, незламної волі та відданості Батьківщині.
Знову чорним крилом скорботи огорнулася Хорольська громада. Знову війна принесла невимовний біль і непоправну втрату. Сонячні літні дні відступили перед дощовими хмарами, ніби сама небесна височінь оплакує Героїв, які відлітають у засвіти. Захищаючи Україну та право нашого народу жити на своїй землі, відійшов у вічність мешканець села Бовбасівка, мужній Воїн, бойовий медик 2 мінометної батареї мотопіхотного батальйону 153 окремої механізованої бригади Збройних Сил України, молодший сержант Лисюк Антон Юрійович – людина великого серця, незламної волі та відданості Батьківщині.
Осипається цвіт розкішних духмяних півоній, схиляючись додолу, немов у скорботному поклоні перед полеглими Захисниками України. Один за одним відлітають вони у безсмертя білими журавлями, залишаючи по собі невгасимий біль втрати та світлу пам’ять у серцях вдячних поколінь. Хорольська громада знову опинилася перед болючою і невимовно тяжкою втратою – ще одне життя, віддане за Україну, обірвалося на полі бою, а душа нашого Захисника приєдналася до Небесного воїнства.
Коли земля вбирається у найкращі шати весни, а сади тонуть в опалому білосніжному цвіті й теплий травневий вітер приносить запах нового життя, Хорольську громаду пронизала страшна звістка, від якої стискається серце і холоне душа. Безжальна війна, яка щодня випробовує Україну на міцність, забрала ще одного вірного сина своєї землі, мужнього Захисника – Героя Сергія Андрійовича Шевченка.
